Глава 3. Нічна зустріч
Сонце зайшло і День заснула. Ніч вирішила прогулятись, щоб відволіктись від сумних думок. Десь через годину гуляння в парку серед дерев (де Ніч і День жили) вона на щось наткнулася. Це щось мало шерсть не м*яку і пухнасту, а таку, що ніби колюча. Ніч поглянула на щось і виявилось, що це - Кіт, та ще й майстер у драці, судячи зі шрамів, - з жахом подумала вона. Але кіт нападати не спішив. Він застрибнув на дерево і помахом хвоста покликав Ніч за собою. Вона вагался, бо не дуже довіряла незнайомим котам і кицькам, тобто всім, бо зі знайомих кицьок, була тільки її сестра День. Кіт ще раз покликав її, але й на цей раз Ніч не пішла за ним. Тоді кіт почав втрачати терпіння. - Підемо вже! - розлючено прошипів кіт. Ніч вирішила не відповідати, а приготуватись захищатись. - Мені треба з тобою поговорити, - і далі наполегливо шептав кіт. Ніч дряпнула кота і прошипіла - Я не довіряю незнайомцям! Кіт розміявся - мрррррмррр! Ніч розлютилася. Кіт весело пирхнув і зник у листі дерева.
Ніч підозріло роздивлялася дерево і прислухалася. Тріснула гілочка, а в наступну секунду Ніч уже билася з двома котами. Один сіро-білий, а другий чорно-рудий. І тут Ніч збагнула, що чорно-рудий - це той кіт, якого вона і День зустріли на дереві. Ніч вдало відштовхнула сіро-білого і поклала на лопатки чорно-рудого.