Боротьба з безладом в будинку

Зазвичай мій день складається так: робота, тваринки, трошки садочку, трошки будинку. З віком моїм девізом стало: краще регулярно робити невеликий обсяг, ніж лякатися того, скільки треба зробити, і з переляку не робити взагалі нічого. Але колись хтось з собакс хворіє, або коли повний завал з роботою, будинок й сад відсуваються на другий план. І тоді безлад бере життя в будинку під свій контроль. Собакси також із задоволенням беруть участь у цьому процесі. Але я вже давно навчилася не перейматися з цього приводу, бо точно знаю, що у якийсь момент у мене або зʼявиться потрібний настрій (який фахівець мабуть назвав би маніакальним епізодом 😂), або я просто зроблю все поступово, переконуючи себе, що це фітнес і встати все одне треба, навіть коли сил зовсім немає. Потрошку—потрошку… Ти молодець, дівчинко, ти просто супер! Ти запхнула весь посуд в посудомійну машину! Ніхто б не зробив краще 😉

Може бути і зовсім лайтовий варіант. Наприклад, зібрати всі випрані і висушені собачі пелюшки й скинути їх на Мишину лежанку. Миша спочатку ображається, але потім змінює думку й робить собі з усього цього затишне кубло.

А це у нас – естетика собачого побуту. Я нарешті до половини прибрала плівку з вікна в кімнаті Чучундри і Умки та ще й поставила їм на підвіконня гіпераструм. Щоправда треба визнати, що з моїми недоробленими відколами цей гіпераструм тут – як на корові сідло. Але я вже подивилася в інтернеті, що зараз є прям набори для відкосів, які легко монтуються. Тож думаю спробувати. Хоча перед цим не завадило би пофарбувати стіну… Ну, буду думати. Зараз головне -чисто.

Але чисто не зовсім… Щойно я постелила покривала та кинула старенькі подушки на крісло, де спить Чучундра, она одразу все перевернула… Ох уж ці собакси… Все зроблять на свій поросячий смак!

А це мій «куточок сорому». Як в середньовіччя був такий стілець як вид покарання. Бо тут у мене рослинки, які я купила, але так і не посадила. А зараз погода як раз для цього. І може я би і зробила. Зрештою, висадила ж я азалію для Цилі. Але це все, на що мене вистачило, бо мене ледь не зжерли комахи. Це майже єдине, що викликає у мене алегргічну реакцію, тому я змушена була сховатися в будинку. Проте я можу радіти, що довгоочікуваний дощ добре полив мій сад, а то мої рослинки були вже зовсім сумними.