Ох, ну і зашугала я своїх хвостатих дітей - аж соромно…
Сьогодні здала черговий проект і от знаєте, таке почуття, що якщо зараз не виїду з дому - дах зʼїде. Ну це не дивно. Людина - істота соціальна і для неї проводити 24/7 вдома - це зовсім гарна ідея, навіть якщо вона повний інтроверт як я. Та ще й НП повідомила, що приїхало зарядне для роутера. Ну, думаю, поїду.
А тут бачу, що подруга написала, що телефонувала дізнатися, як у нас справи, але я не відповіла. Ну я її набрала, ти де кажу. А вона у сусідньому містечку, а там кафешка з такою кавою, що будь я собаксою - хвіст би продала за ту каву.
А як, кажу, ти дивишся, як я зараз до нашій кафешки підʼїду? Мені вкрай необхідний хоч якийсь драйв.
Ну і звичайно зі мною напросилася Миша. І це була помилка, бо на вулиці виявилося набагато спекотніше, ніж мені здавалося…
Але на щастя кафешка - дружня до собакс. І все було б добре, якби мої бідні Собакси після всіх відвідувань ветеринара не втратили до мене довіру… Я кажу, що Мишако, ходимо на каву, а вона вперлася і ніяк! Хоч бери й тягни 30 кг на руках, як я це в клініці роблю…
На щастя, побачивши Марічку, Миша трохи заспокоїлася. Картинка з клінікою явно не складалася, тож це дещо інше і може воно й зовсім не страшно. Але, про всяк випадок, уваги не втрачала, уважно слідкуючи за всім, що відбувається.
Наступного разу обовʼязково знов візьму її з собою, а то це повний безлад, що хвостаті діти нічого, окрім клініки, не бачать і з соціалізацією у нас повний швах.
