От саме так – проскиглилися. Не прорвалися, не проломилися, бо тоді я змогла б суворим тоном виставити їх геть. Тож ніт. Ми не будемо нічого робити. Але ми будемо сидіти під дверима і скиглити. Навіть неважливо як само, не обовʼязково жалібно. Можна прости скиглити так, щоб як у тому анекдоті – простіше віддатися, ніж пояснити, чому ти не хочеш!
Тож мій вчорашній план спати в своїй кімнаті без собакс наполовину провалився. Наполовину, тому що зрештою я впустила лише чотирьох – Печеньку, Мішель, Пончика і Еркюля. Щоправда для того ліжка, що я в тій кімнаті маю, і цієї четвірки забагато. Але перетерпіти їх скиглення -– місія нездійсненна! Особливо Мішель і Еркюль. От то дійсно скиглетерористи 80-го левела.
Щоправда треба їм віддати належне, вони мабуть такі зрозуміли, що на їхню долю теж випав джекпот, бо безхвоста мати могла і беруші купити, вона така, якщо теж почне шкодувати, то досвіду у неї явно більше… Тож поводяться вони максимально чемно (ну як можуть) 😉
