Щоб життя раєм не здавалося 😁

От це замало мені було проблем. Сьогодні вночі прокинулася від того, що не може не те щоб встати, а навіть повирухнутися. Біль в спині такий, що капець. Причину зʼясовувати сенсу немає, це може бути все, що завгодно: потягнула, застудила, незручно спала, щось підняла не те. При моєму способі життя може бути що завгодно, а я навіть і не помічу а потім буду дивуватися, чого воно так боляче. А може бути і психосоматика, бо прокидатися зранку стає все складніше і складніше. Ловлю себе на тому, що не хочу прокидатися цілком свідомо, адже нічого гарного на мене не чекає. Це ще добре, що я собакси, які так чи інакше змушують мене якось рухатись.

Ось вони, утрамбувалися як шпроти. Це я на їхній диван зараз перебралася. До цього випила обезбол і намагалася якось рухатись, навіть щось поприбирала. Але біль все одне залишається. Давно вже такого не було. Зараз хоч ходити можу, бо вночі, щоб просто встати, спочатку сиділа і терла спину, потім встала і знов терла, щоб розігнутися, а вже потім потроху поповзла за пігулками. Хоча все одне ловлю себе на думках про вторинні вигоди - можна залізти під ковдру, прикласти до спини собаксу і дивитись якийсь фільм не звинувачуючи себе, що нічого не роблю. Хоча свідомо я і так себе не звинувачую, проте мабуть десь в голові воно такі сидить.

Якщо я вже сьогодні нічого не роблю, що буду слідувати цим маршрутом до кінця. Зараз поповзу на перший поверх і зроблю собі какао. А ще у мене є штолен, але він в машині і ось тут я не впевнена, що доберусь до нього. Але спробую. Зрештою хворіти теж треба із задоволенням 😉