RE: Подарунки і "подаруночки"

You are viewing a single comment's thread from:

Подарунки і "подаруночки"

in hive-145157 •  3 months ago 

Навіть не знаю. Хотіла написати щось на кшталт, що емпатія має свої межі і люди вже певною мірою адаптувалися до смерті і болю. Але насправді це часто не так. Просто є частина населення, яка чомусь впевнена, що їх все це жодним чином не обходить. І це реально бісить. Вибач, сумбурно вийшло.

Authors get paid when people like you upvote their post.
If you enjoyed what you read here, create your account today and start earning FREE STEEM!
Sort Order:  

Так, я знаю і прекрасно розумію. Мене такі люди теж бісять, і теж сумбурно пишу, бо не знаю, яку точку зору обрати, бо в мене вони щосекунди змінюються. Бо постійно чергуються події, які знаходяться на різних полюсах шкали емоцій, на різних відтинках лінії життя, народження і смерть, радість і розпач, надія і страх. Гинуть люди, як тут веселитися і водночас, відбуваються якісь радісні події в житті, і сім'ї, родині, як не порадіти за них. А іноді накриває - ну як можна так, щиро радіти, коли помирають люди? А потім думає- коли ми постійно будемо пригнічені і в страху - значить вони перемогли, і їм не треба нищити нас фізично, бо вони зробили це ментально. І все це в голові постійно перемішується, звідти і весь той сумбур, і не стабільність психіки, і нервові зриви. І все це не минає безслідно, бо те що у нас в голові чи на серці рано чи пізно проектується у фізичні болячки і якось одного дня ти просто можеш впасти посеред вулиці, бо схопило серце, як вчора Лесика (музикант, колись виступав у гурті Дзідзя і знімався з ним у його смішних роликах в Ютубі).

Мабуть тут залишається лише прийняти, що люди дуже і дуже різні. Просто в мирному житті не не було так яскраво видно. Насправді люди не змінилися, вони такі саме, але в іншому контексті нам було більш-менш байдуже

Якось так, мабуть ми очікуємо від інших такої ж реакції на війну, на страждання, не те, що комусь не добре, але поведінка людей різна. І якщо вони не порушують закон, формально вони мають право це робити((

Те, що ви описали, дуже знайоме багатьом із нас. Цей постійний внутрішній конфлікт між радістю за близьких моментів життя і розпачем через біль і втрати — це щось, з чим живе зараз, мабуть, кожен. І так, це виснажує, розхитує психіку, але водночас нагадує, що ми живі, що відчуваємо, що не байдужі.

Дуже важливо пам’ятати про баланс. Радість заради радості, попри все, це теж своєрідний опір. І водночас емпатія, яка дозволяє нам розділити чужий біль, робить нас сильнішими, навіть якщо іноді здається, що це нас ламає. Не можна допустити, щоб наш внутрішній світ піддався хаосу чи був повністю зруйнований страхом і гнівом.

Дякую вам за ці слова. Це дуже чесно і глибоко. Сподіваюся, що кожен із нас знайде свій спосіб зберігати рівновагу в цьому шаленому світі