10 лютого 2025 року. Останній день лікарняного

Мій понеділок почався о 00:00 — я вирішила, що таке буває раз на кілька років (маю на увазі, перебувати на лікарняному і в неділю, і в понеділок), і цей шанс не можна просто так взяти і змарнувати.

Тож я увімкнула телевізор — в навушниках, аби і нікому не заважати, і самій провести пів ночі своєї мрії.

Вибух (і кулеметна черга). Збивають російські летючі бляшанки, все без змін. Ось уже багато ночей підряд не без вибухів.

Повернемося до моєї ідеальної ночі. Я хотіла подивитися чергову серію "Мільярдів", але якогось хріна серія постійно зависала і не вантажилася, навіть з якістю 480 px. Жесть. Мабуть, лажа сайту kino ua. Я перейшла на ua serials, але там взагалі не знайшла потрібного сезону /серії. Якась дивина.

Тож я вирішила подивитися на щось прекрасне і послухати щось справжнє і досконале. А саме — живі концерти HIM (давно, давно не слухала). Вибір упав на концерт, який я досі не переглядала: HIM на сербському фестивалі Exit 2006 року. Perfection 🥰 Закінчила перегляд близько 2 ночі і поринула в сон.

Прокинулася по будильнику о 8:45. Відчула, що горло досі болить, і що дихальні шляхи трохи заклало (чого не було раніше).

Але візит до сімейної о 13 год. спростував мої побоювання — все добре, можна завтра виходити на роботу (не знаю навіть, радіти чи гніватися).

Я вирішила, що раз це останній день лікарняного, я палець об палець не вдарю заради робочих питань. І не вдарила. Прийшовши додому, переглянула дві свіжі документалочки від BBC Україна і одну просто від ВВС: про штучний інтелект, про блокчейн, про технології і науковий розвиток майбутнього. Дуже зраділа, що вчені стрімко просуваються з лікуванням раку. Не радує лише те, що до нас воно все дійде набагато пізніше, ніж до країн ЄС.

Забрала з поштомату книжку — нову поетичну збірку Михайла Жаржайла (віднедавна вже мого знайомого поета, а не просто одного з найсильніших сучасних поетів України).

Поговорила по телефону з мамою і двоюрідним братиком, якому збирала на РЕБ. Він якраз приїхав у відпустку додому. Наприкінці відпустки ляже на операцію: будуть ставити штучну барабанну перетинку. Ну, як штучну — з його ж шкіри, беруть її десь з ноги. На жаль, після поранення він так і не почав чути на одне вухо, а на інше чує, але не на 100 %. Барабанна перетинка потрібна, щоб у вухо не залітав пил, вода при пірнанні тощо. Це буде операція на правому вусі, а на лівому робили ще влітку, точно таку ж. Після повного загоєння можна буде підібрати слуховий апарат.

А мама прислала фото Скубі. Я аж засумувала за цим поганцем — такий хороший хлопчик на фото:)

Знайшла серед мотлоху на горішній антресолі свій блокнот за 2015 рік. Так незвично було подивитися, чим я жила... Вже й забула майже все. Ось, наприклад, замальовка для створення патерну — я тоді вчилася на курсах графічного дизайну і хотіла стати великою фотошоперкою. Але виявилося, що це не моє. Ні, ну як, я навчилася робити базові речі, але якісь просунуті штуки ніколи не робила. І не вчилася їх робити, бо в якийсь момент стало просто нецікаво + тунельний синдром заволав: "Ти ніколи не зможеш зранку до ночі орудувати мишкою, ахаха!"

Робота ілюстраторки по дитячій книжці просувається надто жваво: тепер їй оплачено за більше ілюстрацій, ніж у мене написано тексту:) Тому сьогодні до кінця дня я пообіцяла їй скинути ще 3-4 стопчики віршованої казки. Хвалю себе за цю ідею: дати собі ж пенька під зад! Тобто, загнати себе в такі рамки, щоб не писати далі вже було неможливо.

З "дорослою" поетичною збіркою трохи знову затормозилося: всі мої пластиліни застрягли в офісі. Тому прогрес невеликий, і поки що має такий вигляд, як на фото (яке зроблено ще до лікарняного). З літачка-telegram я зробила щось шахедоподібне, і допрацювала напис "СТОП МІНИ". Негусто. Але тут я теж дала собі копняка: вже написала головпеду, що от-от надам рукопис. Тому доведеться рухати булками.

Решту вечора бронюю собі під написання віршоказки про коалу, читання книжки про scrum, а також перегляд серії чи двох "Мільярдів".

Бережіть себе від вірусів, не цілуйтеся із хворими людьми;)