15-16 лютого 2025 року. Ремонтні справи і трохи поезії

Вихідні пролетіли в клопотах і біганині. В основному, через ремонт. Точніше — відмивання квартири від ремонту. Всю суботу ми саме цим і займалися. Ох. Сказати, що відмили все — збрехати. Ще драяти і драяти — підлогу коридору і кухні, пройтися мокрою ганчіркою по всіх стінах, натяжній стелі в кухні, верхніх рядах плиточки в ванній (нижні ряди і підлогу віддраяла, вони були особливо заляпані).

Власне, це й уся субота, реально. Встали, поїли, і пішли мити. Потім вийшли в магазинчик в сусідньому домі купити попоїсти (там смачнюча чіабата з шинкою продається), і знову терти, шкребти, відмочувати... Не хотілося мені після тих годин на карачках ні ванну приймати (її я відмила теж), ні затримуватися на об'єкті. Лише в Сільпо заволоклися по їжу. Приїхавши додому, я завалилася в ліжко і подивилася одну серію "Мільярдів" та кілька випусків Стерненка. Все, вирубилась.

Неділя була куди приємнішою. Мене розбудила активна переписка в якомусь чаті телеграму. Виявилося, це команда книжки "Стежки війни, стежки любові" так бадьоро строчить. Хтось їхав в метро і помітив, що наше дітище на рекламній площині від Megogo. Овва, це круто. Покажу і вам фото.

Наша книжка поруч із Жаданом і Ліною Костенко, хех. Я б збрехала, якби сказала, що не відчула гордість за пророблену над книжкою роботу. Вона реально крутезна, і текстово, і ілюстраційно (точніше, фотографічно), і по якості паперу / друку.

Дякую, дякую, хвилинку самолюбування закінчено:)

Далі я дозволила собі неспішно попити в ліжку недільну каву (трохи вилила її на простирадло, але не критично). Потім сніданок (налисники) під фільм "Будинок проклятих". Не сподобався, хоча подруга дуже хвалила.

Врешті-решт довелося встати з ліжка — нас чекало Меблеве містечко.

На вулиці виявилося досить морозно, але все одно по-зимовому гарно. Ми навіть трохи прогулялися і доїхали до пункту призначення на машрутці. Зацініть, тепер водій може брати оплату скиданням грошей на картку, гггг.

Перед Меблевим містечком ми зайшли у пафосний торговий центр із дорогими меблями 4room. Просто подивитися, виходить, бо ціни там чарівні: нічим не примітне ліжко, наприклад, коштує 68 тис. грн, а дивани і по 200 тис. є, і дорожче. Звісно, можна було підібрати щось дешевше, але я не женуся за лейбою "Made in Italy", тому пох, немає резону витрачати аж так багато.

Меблеве містечко — це 6 критих 3-поверхових павільйонів з окремими входами, розташованими по напівколу. В першому павільйоні був якийсь такий вже ширпотреб, що я відчула розчарування: невже даремно їхали? Але в другому павільйоні я побачила ЙОГО — обідній стіл з масиву ясена, з чорними литими ніжками, і ще й розкладний. Це був тотальний метч — я одразу зрозуміла, що це МІЙ стіл, і далі шукати я не хочу.

Продавчиня порадувала: вони можуть доставити його буквально за кілька годин. У-ля-ля!

Щоб скоротати час, ми пішли подивитися на асортимент в наступний павільйон. Зайшли на ІІ поверх, де стояли ліжка з м'якими узголов'ями від виробника. І там була ну дуже чемна і мила продавчиня... Коротше, я лишила ще й задаток на ліжко моєї мрії.😆 Приїде воно за тижні два, з матрацом. Доставка і збірка включені! Ну краса ж, вау. Епіцентр такого не пропонує.🙈

Далі ми шлялися в пошуках комп'ютерного столу для Гришки, але так нічого і не знайшли. Тож він вирішив купити собі стіл на Розетці — їхній, ВТМівський. Я спершу сказала, що фігня, нам по кольору не підійде (чорний). Але потім вирішила, що його куток із чорним столом і чорним екошкіряним комп'ютерним стільцем не зіпсують дизайн — для гармоніювання на стіні все одно висітиме чорний телевізор... Ну і постільну білизну все життя мрію мати чорну — нарешті здійсню цю тупу мрію.

Коротше, ми задовбалися лазити павільонами, а до доставки столу була ще ціла година. Тож, звісно ж, ми відправилися вечеряти. Вчора @yetaras набив мені оскому на мідії своїм постом, тому я замовила удон з морепродуктами (ммми, смачнючий), а Гриша, як завжди, їв біф бургер.

Спокійно довечеряли, і якраз доставка столу під'їхала.

Ось він, мій красивий стіл з масиву ясена.😊 Ніякого ДСП чи пластику — лише метал і дерево. Як же довго я шукала такий стіл!

Все, на цьому шопоголічка Юля прощається з вами. Не перетворюйтеся на мене, цінуйте емоції, а не речі. 😆