22 лютого 2025 року. Субота з приємностями і неприємностями

Прокинулася зранку від того, що киця мене драконить: то просто жувала якийсь шуршик, потім кутик книжки, а як не подіяло, скинула лапкою з тумби на підлогу мої окуляри. Я обурилася і хотіла hunt her down. Але вчасно згадала, що мені потрібно здати аналіз на тиреотропний гормон, тож потрібно уникати будь-якого стресу і прийти в лабораторію в абсолютному спокої. Тож я повільно піднялася з ліжка і пішла накидала кицьці корму у мисочку — зовсім трішки.

Зараз у киці знову проблеми з травним трактом, тож із годуванням потрібно бути дуже обережними (інакше корм повернеться до нас вже за кілька хвилин).

Потім я спустилася в Synevo — лабораторію, прямо в піжамі. Вона в нашому ж будинку, лише зі зворотного боку. Здала кров.

Домовилися з партнером, що виходимо з дому о 12:00, тож був час повалятися в ліжку, попити кави із вчорашньою піцою, позалипали в телефон.

Подивилася цю⬇️ документалочку, яку порадила колега. Наплакалася... Така гарна історія: коли людина знає своє призначення ще з юності, і вперто йде своїм шляхом. Неймовірно.

Лайфсел просто вразив наповал! Прислав отаку sms:

Я перейшла по лінку, а там написано, що тариф відтепер 160 грн / 4 тижні. Щоооо? Було ж 260 грн / 4 тижні. Я вирішила показати цей дарунок долі Гришці, коли він вийшов з ванни. Знову переходжу за лінком з есемески, але тепер на посадковій сторінці геть інша інформація! Там написано, що мій тариф: 300 грн / 4 тижні. Ну й лохотрон! Що це взагалі було?! Жесть. Але писати я їм не стала, подорожчання очікуване.

О 12:00 ми з дому не вийшли, але трохи ближче до 13:00 таки вдалося. Що ж за важлива місія була у нас? Потрібно було забрати самовивозом із ділення Розетки Гришин комп'ютерний стіл, і якось затаскати його на квартиру. Стіл важить 27 кг, але відстань від відділення Розетки до квартири — менше 1 км, тому не було жодного смислу викликати таксі універсал або бус.

Ми обрали олдскульний шлях: взяли у нас в підвалі тачанку, поїхали нею до відділення, навантажили стіл і завезли його аж у майбутню спальню.

Поки Гришка крутив свій електростіл, я вирішила, що нарешті час обкатати нову ванну. Наповнила її водою, піни наробила, і занурилася релакснути.

Це був привід якось заземлитися, відчути, що роками зароблювані гроші не канули в лету, а ось вони — вкладнені у зручне житло, не надто маленьке, не надто велике, без виїбонів, але відремонтоване якісно. Моє.

Гришка фотканув, каже, мамі відправ. Але фото пристойне, нічого такого, тож і сюди розміщу.

Це перша ванна в моєму житлі, де можна лежати, випрямивши ноги. В Кам'янці-Подільському в нас теж була ванна, стара, чавунна, але куца: коліна треба було тримати зігнутими. По зйомних квартирах ванни були, так, але хто тоді їх наповнював? — на всьому економили. У старій Гришиній квартирі була ванна, так, але гаряча вода була 4 місяці на рік. Ну і з 2019 року ми живемо в смарт-квартирі, де є лише душова кабінка. Тож власна ванна, достатньо велика, аби витягнути ноги, була для мене такою собі мрією. Приємно було сьогодні відчути, як вона здійснилася.

Але лежала я недовго, Гришка загукав, щоб я вилазила, бо він дозбирав стіл, а перевернути його без ексцесів можна лише вдвох. Показую ще й стіл (а заодно і шматок Гришчиної дупи🤭).

Вперше бачу такий стіл — на моторчику. Підходить і для сидіння, і для стояння. Ну, нехай дитя тішиться, раз купило, геймер мамкін.

А тепер про неприємне: нам намагалися зірвати замок в підвальне приміщення.

Охорона нічого не знає, мешканці під'їзду теж. Ми просто лишили все, як є — на 1 болту. Бо насправді в підвалі нічого особливо цінного вже нема — кондюки і холодильник перекочували в квартиру. Ну хіба 2 велосипеди, але вони так завалені непотребом, що треба тонну залишків будівельних матеріалів спершу дістати, щоб добратися до велосипедів. Тому поки так, довіряємо своє майно Ісусу.

Ісусе, довіряю тобі. 🎶