28 січня 2025 року. Щоденник знекровленої

Сьогодні був останній сеанс масажу. Наступний курс придбаю аж за кілька тижнів. Тому ще зі вчорашнього вечора почала думати, де взяти трохи фізичного болю.

Не придумала нічого кращого за спортзал. Перезувка і переодягачка є в офісі: залишається просто піти. Але тіло впиралося всіма фібрами душі чи чого там. Тож із самого ранку настрій був на нулі, адже я збиралася примусово затягти себе в не надто приємне на цей період життя місце.

Проте щойно я вийшла з масажного кабінету, на телефоні завібрувало нагадування (встановлене ще до Нового року): День донора. Оце джекпот, та ви що!

Я негайно побігла до актової зали, де в співробітників брали кров минуних разів. Все на місці, бригада медиків є!

Лаборант

Добре, що я зранку хвацько поснідала і напилася кави: верхня межа тиску показала значення 113. А це успіх, бо зазвичай 100 ледь набирається. Також із експес-аналізу я дізналася, що мій гемоглобін в нормі.

Підписала відмову від компенсації (76 грн) вартості обіду (ще не зовсім побираюся все таки), напилася солодкого чаю, який видала медсестричка, і почала чекати своєї черги.

На жаль, цього разу людей було дуже мало. Медики навіть казали, що явка низькувата. Можливо, тому, що ще не всі повернулися з відпусток. Або того, що якраз повітряна тривога з моїм приходом почалася. Не ясно.

Навмисне сфотографувала без фокусу, щоб лише обстановку було видно — без облич.

Дуже швидко покликали у крісло. І я всілася з надією отримати хоч якусь дозу свого фізичного болю. Але, на жаль, прокол був ледь відчутним. Болетерапія не вдалася.

Натомість під кінець сеансу забору крові почало темніти в очах. Медпрацівниця подала мені ватку з нашатирним спиртом, але це мало допомогло. Та повну порцію (450 мл) я все одно здала. А потім прилягла на хвилин 10, аж поки не перестало шуміти в вухах:)

Дуже помалу я дійшла до свого кабінету, але в ліфті все одно накрило знову, і довелося спертися на стінки. В кабінеті я одразу плюхнулася на пуф-мішок і почала їсти видану медсестрою глюкозу.

Мені покращало, але сильна слабкість є досі (зараз 18 година вечора).

Думаю, це тому, організм ще ослаблений вакциною Варілрікс. Інакше не розумію причин: тиск і гемоглобін були реально в нормі. Вага дозволяє здавати кров на постійній основі. І це моя третя донація, перші дві минули краще. Легке потемніння в очах було, але не довготривале, і слабкості такої не було.

Ну коротше. Що зроблено, те зроблено. На обід я намагалася допомогти собі корисною їдею: квасоля, салат з кислої капусти, яловича котлета, томатний сік. Потім пила багато води. Щойно зажувала яблуко і випила неміцної кави з кокосовим молоком. Тож сподіваюся, що все буде пречудово, і додому я потраплю без втрат свідомості.

Головне — не проговоритися про це Грішці, бо минулого разу весь мозок мені виніс. Надто сильно переживає за мене. Цитую: "А якщо в нас влучить ракета і ранить тебе, а в тебе вже і так майже нема крові?!"😆

Скажу відверто, я навіть не цікавилася, для кого кров: солдатів чи цивільних. Не було в мені сьогодні жодної благородності — лише потреба зробити собі боляче. І так буває.

До речі, після донації не можна кілька днів фізично навантажуватися. Тож я радію: цей тиждень ще не гнатиму себе в спортзал. Прямо джекпот.

---

Дисклеймер. Всі мої експерименти з болем — не психічний розлад, а слідування порадам з книжки "Дофамінове покоління". Також мої дописи не є рекомендаційними: я нікого не закликаю спричиняти собі біль заради дофамінового піднесення. Дякую за розуміння.