Діалоги з розумними людьми | Однокласник Саша з Німеччини, онколог

— Сашко, привіт. Можна спитати в тебе пораду як в онколога? Все одно спитаю.
Моїй тітці зробили радикальну гістеректомію (без яєчників), дали виписку (мені вручили сьогодні), і сказали: йдіть до спеціалістів, питайте чи треба хімію/опромінення. Я питаю, так до кого йти, який спеціалістів, онкологів? Лікарка: по місцю прописки шукайте, розпитуйте. А моя тітка в глухому селі прописана, кого їй там шукати... В районній лікарні її місяць тримали на фуфломіцинах (до операції).
Підкажи, що далі роблять в таких випадках? Лікаря-радіолога потрібно шукати?

— Привіт, Юля. А який діагноз? Яка гістологія? Треба спочатку ці дані мати. Яка причина операції? Де зроблена операція? Хто робив операцію, гінеколог-хірург? Спочатку це треба знати, а вже потім когось шукати, бо ці питання потім виникнуть.

— Все є, надсилаю тобі фото документації. Установа: Інститут раку в Києві. Там до пацієнтів як до бидла ставляться. І якраз був прильот російської ракети в електростанцію пару днів після операції, тож в лікарні зникло світло, і всіх пацієнтів тупо вигнали. Тітка і поїхала до себе в село. І зараз там без світла. Зв'язок раз на день має, як вилізе нагору по драбині і зловить. Тому її подальша доля тупо від мене залежить, вона не має змоги ходити по лікарях, бо навіть зі свого села виїхати не може: після операції ж + на ній бабка 92 роки і свині. Чоловік під Бахмутом, в ЗСУ.

— Про Київ я не знаю, як там все з направленнями і ситуацією. На жаль, така ситуація в переважній більшості мед. закладів. Тут я нічим не допоможу. Якщо вона з села, то по правилах має лікуватись в обласному онкодиспансері в онкогінекології.

— Розумію, але хоча б алгоритм дій: як взнати, чи їй взагалі треба далі лікуватися? До кого йти: просто до онколога чи вже одразу до радіолога? Нічого ж не пояснили.

— Ні, в облонкодиспансері треба шукати онкогінеколога, а вже далі він вирішує, що робити: чи треба хімія чи промені. До хіміотерапевта чи до радіолога ніхто не має прямого доступу, лише по направленню. Так у всякому випадку було півтора роки тому на Хмельниччині і Вінничині. А таке кінчене ставлення скрізь було...

— Дякую, Саш. Отже, буду переконувати її шукати спосіб їхати в облцентр в онкологію. Всі нормальні лікарі роз'їхалися, кранти тут настають, коротше.

— Я думав, що під час війни люди зрозуміють, що корупція – це погано. Але, на жаль, навіть війна більшість не змінить. Ці люди не розуміють, що якщо далі корупцією розвалювати державу, то рано чи пізно вони втратять доступ до кормушки, і навіть їх не буде кому лікувати. Я намагався щось змінити, проте з мене всі ржали і казали, якщо я такий чесний, то і з голою задницею і здохну під парканом. Ось такі реалії, на жаль.

— Я рада, що ти виїхав в цивілізовану країну. Тут у нас все дуже запущено, так. Перед операцією тітчин чоловік з-під Бахмута навіть приїхав і відпустку, і лікар знав, що він ЗСУ-шник, і все одно з них витребувади 1000 доларів. А потім додали: Для вас ми символічну ціну робимо, ви ж розумієте? Зазвичай люди дають більше. А потім для реанімаційної медсестри сказали зажати в кулак 500 грн. Типу, перед операцією завозять в передопераційну, та медсестра приходить і забирає в тебе купюру, а не даш, то й ковдрою не накриє.

— Так, це нелюдство... Яке було, таке і лишилось. Тут зовсім по-другому. Навіть бомжам без страховки роблять, коли треба, комп’ютерну томографію безкоштовно. І про такі проблеми я вже й забув, бо їх тут нема. А за нас... в мене зараз двоякі емоції, бо я щиро співчуваю простим людям. А до ненажер і хапуг як була, так і лишилась ненависть. Особлива непереносимість до більшості керівників. Але, знаєш, на жаль, і прості люди винні. Бо дають. А якби так, як на Майдані, згуртуватись і не давали, то з часом і лікарі не вимагали б. Але люди одні залякані, а інші привчені...

— Так, страшно, що якщо не давати, то доведуть до смерті. Було ж багато випадків. Якщо це щось не смертельне, то можна експериментувати (наприклад, як я після апендицита – просто відмовилась платити не в касу, а в касу 400 грн та будь ласка). А коли рак, то вже вмикається інстинкт "вижити будь-якою ціною". Але все одно щось по-трохи робиться. Я зараз пишу "доноси" на всіх, хто не змінив свої вивіски на магазинах з російської. Сподіваюся, їх оштрафують. Може, через покоління вже буде тут лад...

— Так, з цього одужання суспільства і починається. В нас тут теж багато українців зі сходу, і вперто по-російськи розмовляють. А я з ними все рівно українською. Знаєш, деяких аж коробить, ніби свяченою водою біса виганяю. Але я продовжую далі і, знаєш, по-троху привчаю, переходять. Ти все правильно робиш. А я підсумую: наші біди саме тими придурками росіянами нам і нав’язані, а ми їх і хаваєм. А це корупція, рос. мова, роспропаганда, гундяєвска церква паші Мерседеса і численні російсько-совєцькі стигми на інвалідів і бідних людей, статева та вікова дискримінація (ейджизм), підлабузництво до начальства і дешеві понти. Бо в нормальному суспільстві, якими ми, до речі, й були, ціниться людина, її праця, свобода вибору і справедливість.

---

---

---

Наш діалог із Сашою ще триває, але основне я виклала тут. Зауважу, що Саша у школі був геніальним з таких предметів, як хімія, фізика, біологія. Вчився у Вінницькому меді на онколога (спеціалізація: чоловіча сечостатева система). Тепер він практикує в Німеччині: вони виїхали туди з дружиною-медикинею у 2021 році.