The Diary Game : 02/09/2022 : Фільм про волейбол

Жесть, як мене вбиває це курування на два акаунти... Чи то час такий непідходящий випав, чи що (коли колеги з роботи в телеграмі шарпають щогодини, і навіть пізно вночі і рано-вранці). Ще завтра курну, і передаю естафету, слава Всесвіту.

Я знову за минулий тиждень відчула на собі давно призабуте (в лютому) відчуття авралу: коли не справляєшся, коли з усіх боків якісь обов'язки, і всі від тебе щось хочуть. За час воєнного стану відвикла вже від такої срачки, а тут знову здрастуйте.

Після вранішнього розгрібання справ і сніданку, я пішла на перегляд документальної стрічки про національну збірну з волейболу – в конференц-зал. Нас попросили всіх сходити по черзі, стрічку транслювали в залі щогодини протягом двох днів.

Це тому, що компанія стала спонсором збірної, і стрічку цю для команди зняла, а нам для загального розвитку треба було ознайомитися з командою, справами волейболу в країні (ну бо хто з нас щось знає про волейбол? та ніхто).

Фільм тривав 40 хвилин, і навіть сподобався мені. Розширив кругозір, так би мовити. Якщо хтось хоче теж подивитися документалку про збірну України з волейболу, напишіть мені в коментах – кину лінк, де можна глянути.

До речі, фільм знімався в 2021 роїїці здебільшого. А в минулу середу збірна України з волейболу уперше за 24 роки (!) вийшла на чемпіонат світу! Українці фінішували другими у групі, тепер вони у плей-оф! Завжди радію, як Україна добивається хороших результатів в чому б там не було: боксі, футболі, волейболі... Але головне, щоб були хороші результати на полі бою з російською армією!!!

Не забувайте підтримувати нашу армію донатами: напряму хлопцям, які воюють, або скидайте волонтерам, яким ви довіряєте. Я ось йду прямо зараз скину пару сотень гривень колезі, який на фронті, на генератор.

Помітила, що в нас на зупинці в селищі мінікафешка відкрилася. Там каву подають зі смаколиками. Кілька столиків на терасі, яка врізається в ліс...

...Який сюр, який когнітивний дисонанс! Нова кафешка біля лісу, прохід в який досі заборонено через ймовірні мінування. Квіти на столику... і напис "Загроза для життя". Щем...

Ця війна навчила мене дуже швидко перемикати емоції. То сумно-сумно, а в наступну секунду вже все загазд. Або навіть весело. Це не через те, що сум несправжній був. Просто психіка так адаптувалася до навколишнього середовища: ті 10 секунд, коли я фоткала кафе, мені і справді було боляче, навіть сльози навернулися. А за мить під'їхала маршрутка, а я в неї залетіла, і вже зайнялася своїми буденними справами в telegram. Такий механізм нашого морального виживання – бо якщо надовго впадати в розпач, не виживеш.

Депресія нікуди не зникла, але я взяла її під контроль. Принаймні, мені так здається. Не виключено, що контроль триватиме недовго, але поки я знайшла, чим себе мотивувати вставати з ліжка. Хай би цей стан тривав подовше...

На вихідних планую спробувати новий тонувальний шампунь, вогняного кольору.

Звісно, яскравого відтінку, як на упаковці, не буде, але якийсь новий відтінок має вийти. Волосся мене сильно бісить просто, я за крок, щоб взяти ножиці, і зрізати його все нафіг. Тому експериментуватиму з кольорами.