Перебирав фотографії я на ПК сьогодні і згадав про одне захоплююче хобі, яким займався колись ще не було війни. Війна багато в чому поставила хрест. Це і поїздки до Криму, як туди, де я народився та провів дитинство та підлітковий вік. Хобі зарубало. Переінакшило роботу. Так, гадаю, і не в мене одного.
Я ще повернуся до цього у своїх наступних постах. Маю достатньо фотоматеріалів тієї, довоєнної України. Я тоді багато їздив країною по своїй роботі. І, звичайно, зараз, дивлячись на всі ці фотки, біль проникає у кожну клітину організму.
Але сьогодні не про це. Сьогодні розповім про креветок. Цілком шалене і дороге хобі (на той час). Здавалося б, ну що таке в цих водяних тарганах (а біологічна спорідненість у них простежується), але ... Це той випадок, коли так, або ні.
У моєму випадку виявилося абсолютне «так». Не бентежила ні установка осмосу, ні ціни на спеціалізовані японські грунти і корми, що кусаються. Та взагалі нічого не бентежило. Гроші впадали річкою. Купівля осмосу виправдовувалася народженням доньки (ну треба їй пити правильну воду). І ось, згодом, я щасливий володар шести акваріумів та трьох різних видів і навіть сімейств креветок.
Потім була виставка у Будинку Природи. Перша, до речі, і остання. А ще короткий сюжет у ТСН з моєю участю з тієї самої виставки. Я той чувак, який говорив про мрію виростити креветку у жовто-синьому забарвленні прапора, але «плюси», як завжди, перетворили весь контекст і вийшло, що я мрію виростити креветку за 2000 у.о., а взагалі вже виростив на 25 000 у.о. Ось так робиться телебачення))
Зараз я креветок не тримаю, та й рибок теж. Замучили ці переїзди та нестабільна фінансова ситуація. А акваріуми, як ніщо, люблять спокій та стабільність. Акваріуми передані родичеві, який розважається, розмножуючи рибок у «промислових масштабах». Та й у нас із тваринами теж не покінчено - перейшли на морських свинок))
Чи шкодую я про витрачений час і гроші — ні, ні краплі. Повернувся б я до цього? Так, із задоволенням, але для цього потрібна стабільність, упевненість у завтрашньому дні. Ми ж відповідаємо за тих, кого приручили.
Та я вірю, що незабаром така можливість нам усім представиться. Все буде Україна!