«ІК» 4️⃣

Всім привіт.
Сьогодні я продовжу історію про інопланетне кохання, яку я назвала «ІК».
Посилання на попередні частини можна переглянути нижче.

1

2

3

Колись у дитинстві я вірила, що якщо довго дивитися на сплячу людину — дивитися прямо на її закриті очі, з ніжністю та любов’ю — вона це відчує і прокинеться… Коли я проводила такі експерименти зі своєю мамою, вона завжди прокидалася, ніби відчуваючи моє бажання. Мабуть, діти й справді поєднані зі своїми матерями невидимою енергетичною пуповиною. З чоловіками це не працювало.

Тому, прокинувшись раніше, я без сорому розглядала обличчя Сана — його виразні вилиці, налиті кров’ю губи, які здавалися створеними для поцілунків… Його прекрасні очі…

App dream machine

Я навіть не одразу помітила, що він прокинувся, доки широка посмішка не видала його.
Моє обличчя миттєво залилося червоною фарбою. Як же хотілося відвернутися, приховати це, а ще краще — провалитися під землю! Якщо він побачив, як я на нього дивлюся, він точно зрозумів, що я закохалася в нього… Як наївна школярка в молодого викладача, з першого погляду…

Я думала в нас буде час побути разом, але, яким же великим було моє розчарування коли Сан глянув на свій наручний годинник і сказав, що нам пора збиратися, якщо не хочемо пропустити сніданок.

Довбаний сніданок… Як можна було проґавити такий момент і просто взяти та проспати час, який можна було провести разом? Час, щоб розпитати чарівного чужинця, що ж тут насправді відбувається…
Мої очі почали набиратися сліз, я сварила себе за це.

— Відвернися, я вдягатиму джинси, — пробурмотіла я.

— Наші очі бачать те, що під одягом. Я давно тебе роздивився, тобі немає чого соромитися. — Сан засміявся.

Я насупилася, сподіваючись, що це такий інопланетний гумор…
Йому пощастило, що я обожнюю чоловіків які вміють вдало жартувати, тому врешті змінила свій гнів на милість та посміхнулася, жарт справді чудовий.

— Соромитись справді нічого, можеш не відвертатися, та все ж надіюсь, що ти не володієш рентгенівським зором — інакше маєш високі шанси закохатися в мене.

Одягнувшись, ми пройшли тим самим шляхом, що й учора ввечері. Коридор із кімнатами був порожнім —мабуть, усі вже зібралися в їдальні. Ми поспішили туди, зайшовши окремо, наче не провели цю ніч разом.

Народу в їдальні стало вдвічі менше, цікаво де всі інші, всі виглядали дуже втомленими та безсилими, мабуть цієї ночі з усіх землян спала лише я.
Треба буде обовʼязково подякувати своєму інопланетному рятівникові за те, що я мала можливість виспатися.

Я намагалася насолоджуватись смачним сніданком і відганяти думки про те, як я могла пропустити шанс, розпитати про те, що ж тут відбувається, не хотілося сварити саму себе, але ж, як я могла заснути не розпитавши про все? Треба подумати над тим як виправити цю ганебну помилку …