Йорам Газоні - Чеснота Націоналізму

«Націоналізм — це не про конфлікти та ненависть. Це про усвідомлення свого вибору, вірність, рішучість і повагу. А ще про любов — до країни, у якій живемо, до добробуту своїх громадян. Це про рішучість обстоювати інтереси тих, кого ми вважаємо рідними, і про повагу до тих, хто вибирає любов замість ненависті.» - Святослав «Калина» Паламар, заступник командира бригади «Азов». Ці слова на обкладинці підсумовують зміст книжки, яка нещодавно побачила світ у видавництві «Наш Формат».

Йорам Газоні пропонує історичну схему в світлі конфронтації та протистоянні двох концепцій: імперіалізму та націоналізму. Націоналізм - це політичний лад, що базується на національній державі, яка прагне панувати лише над однією нацією. Імперська держава навпаки - прагне об’єднати людство під єдиним політичним режимом.

Для багатьох читачів може стати цікавою ретроспектива. Автор ідентифікує себе як єврейський націоналіст та сіоніст, який прожив більшу частину життя в Ізраїлі - країні, яку заснували і якою - переважно - донині керують націоналісти. Тим цікавіше почути думку, що нацизм - не є різновидом націоналізму, не є його радикальнішою версією чи однією з гілок. Адже «Гітлер розглядав свій Третій Райх як покращене втілення того, що він називав «Першим Райхом», який був не чим іншим, як Священною Римською імперією Габсбургів. Гітлер мріяв побудувати свою імперію на руїнах ладу національних держав у Європі».

Так само і Радянський Союз - був ще однією імперією, яка проіснувала довше. В цьому контексті, хоч автор зовсім не згадує Україну і сучасну війну, ОУН та УПА - організації, які боролись проти обох імперій за побудову національної держави.

Найбільша частина книги називається «Доводи на користь національної держави»

Йорам Газоні наводить 5 чеснот національної держави:

1. Насильство витіснено на периферію

2. Зневага до імперських завоювань

3. Колективна свобода

4. Конкурентний політичний лад

5. Особисті свободи

«Чеснота націоналізму» (The Virtue of Nationalism) буде не зайвою для прочитання тими, хто цікавиться політичною філософією. Тут згадуються ідеї Гоббса, Локка, Іммануїла Канта (як прихильнику «всесвітньої держави» та «антинаціоналістичної парадигми» саме йому присвячено чимало місця)

А особливої уваги варта критика автором Європейського Союзу, адже для нього це - безперечно продовження імперіалістичних прагнень, тільки вже заснованих не на засадах нацизму чи марксизму, а на основі ліберального інтернаціоналізму.

«Прагнучи створити Європейський Союз, країни Європи запровадили нову парадигму, в якій незалежна національна держава більше не розглядається як ключ до добробуту всього людства.» Автор дивується, що стільки європейців з радістю готові докласти зусиль до демонтажу своїх держав та обміняти незалежність на правління міжнародного режиму. Можливо, хтось задумається, прочитавши слова іноземного автора (а в нас лишається велика повага до всього іноземного), чи варті були стільки років боротьби, щоб віддати свій політичний суверенітет під керівництво інших бюрократів?

В Україні для ліберальних інтернаціоналістів, якщо ти критично налаштований щодо ЄС - значить ти «рука Кремля». Але ж і ЄС і рф - це дві різні імперії, але обидві прагнуть нав’язати своє світобачення (можна згадати як під м’яким тиском ЄС приймались зміни до законодавства). Фізично Україна воює з необільшовицькою, олігархічною імперією. Основні союзники якої також не є національними державами, хоча за етнічним складом вони певною мірою монолітні. Ці держави мають імперське світобачення: комуністичне в КНДР, панісламістське в Ірані. Метафізично ж Україна протистоїть і протистоятиме ліберальному націоналізму ЄС і «західного світу».

Ізраїль часто наводять як приклад. Приклади національної єдності, технологічності, розвиненої стартап-культури, мілітаризму та успішного лобізму своїх інтересів закордоном - варті вивчення. Чи варта уваги ця книга? Якщо хоча б одну людину вона приведе до націоналізму, не ізраїльського, звісно, а українського - тоді так.