Для багатьох лібертаріанців та тих, хто себе так ідентифікує - беззаперечним авторитетом в інтелектуальному плані є Австрійська школа економіки та її найяскравіший представник - Людвіг фон Мізес. Звісно, переважна більшість з них не читали детально його текстів, а сприймають прості максими чи навіть лозунги про те, що втручання держави в економіку це погано, чим менша держава - тим краще, тощо. Більшість українських лібертаріанців (можу судити по блокчейн індустрії) втекли закордон, не донатять, займаються своїм життям. На відміну від них, що ми маємо сказати американським чи європейським лібертаріанцям, їх ми не можемо засуджувати за нейтральність в ставленні до нашої війни. У кожного свої справи та свої інтереси, і можна зрозуміти негативне сприйняття зайвих витрат бюджетів їх країн (особливо коли цей ефект посилюється російською пропагандою). Але для тих, хто хоче розібратись більше в природі конфлікту (часто саме це слово вони вживають замість «війни») - можна апелювати не лише до емоційної складової, а до оригіналу тексту Людвіга фон Мізеса, який ще 100 років тому так прозоро і так влучно охарактеризував росіян.
«З тих пір, як Росія вперше змогла вплинути на європейську політику, вона постійно поводилася як грабіжник, який чекає моменту, коли він зможе накинутися на свою жертву і пограбувати її власність. Російські царі жодного разу не визнавали жодних інших меж для розширення своєї імперії, крім тих, які були продиктовані силою обставин. Нітрохи не відрізняється від цього позиція більшовиків щодо проблеми територіального розширення своїх володінь. Вони також не визнають жодного іншого правила, окрім того, що під час завоювання нових земель можна і навіть потрібно йти так далеко, як можливо з наявних ресурсів. Щасливою обставиною, яка врятувала цивілізацію від знищення росіянами, було те, що народи Європи були достатньо сильні, щоб успішно протистояти натиску орд російських варварів.»
Це ми бачимо і відбувається зараз. Грабіжники пограбували не лише Бучу, Ірпінь, вивозили пральні машини й унітази, вони грабуватимуть стільки, скільки зможуть, як на індивідуальному рівні виносячи все те, що «погано лежить», так і захоплюючи великі об'єкти на кшталт Запорізької атомної станції. Так само як і тоді - росіяни прагнуть дійти до тих кордонів, до яких їм дадуть дійти, і в даний момент цей кордон - це лінія фронту. Тому, звісно ж, Мізес розумів, що в інтересах європейців - посилити Україну настільки, щоб відкинути ці орди російських варварів якомога далі.
«… По відношенню до людського суспільства і спільноти націй їхня позиція - це позиція нації, яка прагне до споживання того, що накопичено іншими. Люди, які вірять в ідеї Достоєвського, Толстого та Леніна, ніколи не зможуть створити міцну суспільну організацію. Вони повинні повернутися до стану повного варварства.»
І як тут не пригадати крилатий вислів з Достоєвського «кто нє врьот і нє воруєт - тот нє русскій»? Навряд чи Людвіг фон Мізес, який був перш за все, економістом, читав багато російської літератури, але більше за інших він вловив всю суть загадкової російської душі. Будучи прихильником мінімального впливу держави на життя громадян, Мізес дає практичну рекомендацію того, яку політику варто було б проводити по відношенню до росії:
«Якщо це визнати, то стає дуже зрозумілим, що має стати керівним принципом політики цивілізованих націй щодо Росії. Нехай росіяни будуть росіянами. Хай роблять у своїй країні що хочуть. Але не дайте їм вийти за межі власної землі, щоб знищити європейську цивілізацію. Звісно, це не означає, що ввезення та переклад російських творів слід заборонити. Невротики можуть насолоджуватись ними скільки завгодно; здорові в будь-якому випадку уникатимуть їх.»
Як тонко підмічено те, що саме невротики переважно захоплюються росією та її політичною чи інтелектуальною думкою. Здорових людей набагато більше, але за 100 років з часу як Мізес це писав, Європу спіткали інші хвороби, а комунізм, марксизм чи соціалізм виявились хоч і важким, але виліковним захворюванням. І все ж росіяни знаходять хворих людей серед політичних еліт Європи, особливо роблячи акцент на крайні ліві та крайні праві партії, де також невротиків вистачає.
Ліві ідеї і зараз популярні в росії, а одна з абсурдних крайнощів виражена в так званому антифашизмі (як одну з цілей повномасштабного вторгнення путін називав - денацифікацію). При всій інтелектуальній безплідності, росіянам вдавалось мати великий вплив на українську політику, але з роками він зменшувався. Інтелект замінювали гроші, якими росія фінансувала проросійськи сили і цілі мережі своїх агентів, в тому числі й “інтелектуалів”. Та й навіть найбільш оригінальний російський мислитель-геополітик - він перш за все ретранслятор тих ідей, які вичитав в призабутих європейських мислителів ще в 90-ті, коли в населення майже не було інтернету.
«Більш небезпечною за багнети й гармати є інтелектуальна зброя. Правда, відгук, який ідеї росіян знайшли в Європі, був пов'язаний, перш за все, з тим, що сама Європа була сповнена цих ідей ще до того, як вони вийшли з Росії. Дійсно, мабуть, правильніше було б сказати, що ці російські ідеї самі по собі не були споконвічно російськими, хоч би вони відповідали характеру російського народу, а боли запозичені росіянами з Європи. Інтелектуальна безплідність росіян настільки велика, що вони ніколи не змогли сформулювати для себе вираження своєї власної найпотаємнішої природи.»
Всі цитати взяти з книги «Лібералізм», українських переклад якої вийшов в видавництві Well Books в 2024 році. Варто сказати, що лібералізм в розумінні Мізеса та лібералізм в його переважно сучасному використанні - це зовсім різні речі. Але на цій темі не зупинятимусь в даній статті.
Якщо наведені вище думки і цитати зможуть когось переконати з наших європейських чи американських потенційних друзів (а лібертаріанців дуже багато серед прихильників Трампа). Я давно казав, що треба посилити інформаційну роботу в консервативному середовищі, починаючи від великих інфомаційний турів в США. Треба спілкуватись, доносити свою позицію, тому поки на своєму рівні, в своєму колі спілкування будемо робити все, що можливо.