Доброго вечора, я з України! З кожним днем вставати все не легше, то одне, то друге, життя б'є ключем і все по голові... Я все ще ніяк не можу вичухатися, і пігулки п'ю і льодяники розсмоктую і краплі в ніс капаю, але застуда так і не проходить... печалька... адже пів тисячі викинула на ліки...
Правда інколи начебто вважається легше, хоча часом все ті ж неприємні відчуття і слабкість, не дивлячись на які все-таки доводиться вставати і робити по дому все самій, адже комусь із близьких в даний момент може бути і гірше.
Ситуація в країні залишається колишньою, але складається таке відчуття, що більшість людей вже просто змирилися з війною і постійною напругою. Я ж до сих пір перебуваю в якійсь дикій прострації, абсолютно не хочу приймати те, що бачу і сподіваюся що цей страшний сон незабаром закінчитися.
Сказати, що важко, це нічого не сказати... В даний момент дуже підійшов вираз "це треба бачити своїми очима", і я все це бачу, але справа зовсім в іншому - не хочу це сприймати, а вже тим паче приймати.
Сьогодні вийшло вийти на вулицю за останні тиждень... Душа вимагає підтвердження що колишній мир у всьому світі потихеньку відновлюється. За останні три дні не було прильотів в наш район...
.jpg)
Може я егоїстка, але я рада, що останніх кілька днів змогла нормально виспатися і мені абсолютно не важливо що можливо це вплинуло мій хворобливий стан (пам'ятаю колись писала @antorv коли температура шкварить, то вмикається повна байдужість, що твориться за вікном), чи добре діють заспокійливі пігулки, але я відіспалася на відмінно.
Вийшовши на вулицю я виявила, що світ все ще існує, машини їздять, квіти на клумбах все так-же ростуть, люди кудись поспішають, всі магазини працюють, не дивлячись ні на що, життя триває...
Upvoted! Thank you for supporting witness @jswit.
Downvoting a post can decrease pending rewards and make it less visible. Common reasons:
Submit