В Advanced settings я не знайшов опцію включення режиму NSFW (може, його прибрали?), тому просто генерував превью з міткою. Тут немає неприйнятних картинок. Лише... саме оповідання для дорослих.

Написане мною – виділене чорним шрифтом, написане Наталею – сірим шрифтом.

Гримуари Маргарити

Цього раннього туманного ранку Вадим приїхав у Миргород, щоб купити гримуар відьми Маргарити Андріївни. Не дивлячись на кінець січня, йшов дощ, розтікаючись сльозами по склу автобуса.

Бабця померла зовсім недавно, і помирала важко, навіть довелося розбирати дах.
"Якого чорта обов'язково розбирати дах? — думав про себе Вадим, поки автобус підрулював до станції. — Можна ж просто винести помираючу надвір...Ну, ок, може не в січні, не в січні...Хоча, з іншого боку, розбирати дах в січні ще більш незручно..."

Напередодні він говорив з її донькою по телефону: чи не вела Маргарита Андріївна якісь записи? Які-небудь особисті рецепти, заговори, малюнки?
— Так...залишилось кілька тітрадок...— відповіла та на суржику. — Є й малюнки...пентаграми там усякі, чорти, — додала вона, явно не схвалюючи.
— А скільки саме?
— Зараз порахую....ммммм...сім. Якщо ще десь не лежать, не знаю...подивлюся...

І от, три дні потому Вадим вже в Миргороді, отримавши згоду доньки на купівлю усіх зошитів Маргарити Андріївни. Донька, Клавдія Іванівна, явно охоче погодилась, здається наче і сама була рада здихатися тих зошитів, та ще й за гроші.

Автостанція, на якій вийшов з автобуса Вадим, була лише першим пунктом висадки. Треба було ще брати таксі і їхати в передмістя. Та спершу Вадим вирішив зайти в піцерію, випити каву і поснідати.

Біля вокзалу знаходилася невеличка піцерія під назвою «Колобок», стіни приміщення показували, як колобок народжується в сузірʼї Піч та переміщається через сузірʼя - Зайця, Вовка, Великої Ведмелиці та Лисички, колобок нагадував усміхнене сонечко, що подорожує нічним небом.
Для Вадима це був гарний знак, значить записи Маргарити Андріївни, будуть цінними, як сонце, як золото.

Офіціантка принесла каву, на якій було зображено широку посмішку…

Вадим посміхнувся, це було дуже мило.

На столі лежала безкоштовна газета, в якій розповідалося про вистави та події котрі зараз відбуваються в місті, чоловік був готовий зануритися в читання, але йому дуже швидко принесли піцу, тому він відклав газету та взявся за неймовірно смачний сніданок.

Через півгодини він уже мчав на таксі в передмістя. Типовий український часний сектор, ухожені будиночки. Та все ж Вадима здивувало, що на деяких було аж по три супутникових тарілки. І ніяких тобі хатинок на курячих лапках, нічого такого... Звісно ж, він дорослий і психічно здоровий дядя, й нічого такого побачити і не очікував, просто розважав себе по дорозі такими роздумами. Таксист трапився такий же набурмосений, як і погода, тож у мовчанні Вадим думав про те, що лапки-то у казкових відьомських хатинок насправді були не курячі, а василіскові...Чи не тому хатинка стоїть зазвичай до лісу передом, а до гостя задом? Якщо погляд василіска вбиває, а хатинка стоїть на його лапках, то логічно допустити, що зпереду міг бути якийсь магічний вредоносний захист...І поки той захист не відключиш, сказавши положені слова, то небезпечно підходити до переду хатинки.

Розмірковував він про це ще й тому, що з того часу, як домовився з донькою відьми купити її гримуари...ну, ладно, може це й гучно сказано, "гримуари"!..купити ЗОШИТИ, невідомо ще якої якості змістом заповнені (хоч Маргарита Андріївна і була відомою в своїх колах відьмою, та очикувати тут на фонтан явно не було варто)...так от, з часу домовленості про купівлю зошитів, уже кілька ночей поспіль йому снився василіск, з яким він має вступити у двобій заради порятунку якоїсь невідомої прекрасної панночки. Сни ці були дійсно страхітливі і лякаючі, тому тепер, по мірі наближення до будинку відьми, Вадим відчував хоча й ірраціональний, проте де-факто все більший мандраж.

У європейській міфології василіск відомий вже з середньовіччя. Вважається, що він народжується зі зміїного яйця, яке насиджує... півень... За легендами, василіск може вбивати людей і тварин не лише своїм поглядом, але й диханням. Тож його часто пов'язують з символом смерті та загрози.

За такими думками Вадим провів решту шляху...та яке було його здивування (чи то краще сказати шок?), коли по прибуттю на місце він виявив, що на калітці будинку покійноїї Маргарити Андріївни зображений...василіск!
"Ну...— подумав Вадим, — з такииим-то графіті на калітці і заборі, і від гримуарів варто очикувати значно більше, ніж я розраховував!"
Від неочикуваного подиву він навіть забув, що ще 5 хвилин тому домовився сам з собою називати їх скромно — "зошитами", а не гримуарами.
І Вадим натис кнопку дзвоника, яка була винесена за калітку.

Його ноги трусилися чи то від страху чи то від холоду, хотілося розвернутися і бігти не оглядаючись, як найдалі від того цього місця.
Але його ступні ніби приросли до землі…

По спині пробігла краплина поту…
Страх затьмарив Вадиму розум, тому коли калітка відчинилася, він не міг звʼязати й двох слів.

Ледь перебираючи ватними ногами він пішов за жінкою , що запросила його до будинку. Раніше він би відмітив її схожість з головним секс-символом 20-го століття - Мерелін Монро. Але зараз, в його голові було що завгодно тільки не жіноча краса.
Клавдія помітила, що чоловік замерз, а також, що йому трохи зле, тому запросила до столу, та налила чарку горілки, котру настоювали на полині…

Вадим, рідко пив, лише по святам і то трохи, за компанію. Але цього разу з задоволенням випив дві рюмки котрі врятували його тим, що розвʼязали йому язик.

Випивши він вибачився, за свій стан, сказавши, що перенервував…

Клавдія посміхнулася і йому стало трохи легше.
Вона принесла зошити, але сказала що дасть подивитися лише після того як Вадим, випʼє ще одну чарку…
Пояснюючи це тим, що в хорошій хаті менше трьох рюмок не наливають.
Цього разу вона склала йому компанію…
Сівши навпроти, та закинувши ногу на ногу… Вадим встиг відмітити, з якою грацією жінка зробила ці рухи…

Закусували вони солоними огірками, чоловік навіть не думав, що 40 градусний напій може так легко питися…

Після третьої чарки Вадим виявив, що лежить уже в іншій кімнаті, прикутий наручниками до ліжка, в одній білизні, і навіть не пам'ятає як перейшов із кухні в спальню, і як зняв із себе штани.
Очевидно, в настоянці був не лише полин...

Кімнату заволакували клуби духмяного диму, який пах лавандою, сандалом і чорт його знає чим ще, а "миргородська Мерилін" тим часом розпалювала червоні свічки по периметру кімнати. На самісінькій стелі прямо над ним простиралося мистецьки вимальоване графіті у формі пятикінечної зірки.

Вадим був надто "вгачений" щоб злякатися, проте при спробі говорити виявив, що язик все ж погано його слухається — через дію настоянки.
— Кк...клав...Клавдія...як вас там...
— Я Маргарита!
— Т..тобто...як?
— Я онучка Маргарити Андріївни..— пояснила та, і, зиркувши на нього, фиркнула одночасно і грізно, і насмішливо: — Гримуари бабусині захотів?

З цими словами вона підійшла і мовчки намалювала якоюсь червоною жижицею на його животі (від пупка до сонячного сплетіння) символ у вигляді стрілки ᛏ, направленої вверх. Після цього, нічого не пояснюючи, почала посипати його пшеничним зернами, бормочучи якісь вірші на невідомій мові.
— Але ви не запитали, чи можна посівати, — сказав Вадим з притаманним йому нахабством та гумором, які, навіть не дивлячись на його безпорадний стан, проявлялися розкуто завдяки хмілю від міцної настоянки.

Панночка мало не пирснула сміхом, але втрималась, бо ритуал саме вимагав від неї дочитати куплет заговору, не збиваючись.

Проте, і дочитавши, вона не вважала за потрібне шось пояснювати, а рішуче залізла на нього, підкотивши коротку спідницю угору, під якою, як виявилось, немає більше нічого...Тож тут Вадиму стало більше не до дурних запитань...бо через хвилину жінка вже гвалтувала його, а Вадим в процесі відчував одразу цілу гаму суперечливих відчуттів: і насолоджувався, і при цьому думав, що живе останні хвилини... "Ну, хоч покайфую перед смертю" — резюмував він, гонячи всі думки взагалі, вже на повному серйозі очікуючи у будь-яку мить удару в серце ритуальним ножом або чимось подібним.

Після наставшої кульмінації і правда сталося щось типу того, проте не настільки страшне: десь із кофтини жінка прутко витягла булавку і проштрикнула нею йому палець.
— Не дьоргайся, — сказала вона, — мені потрібно всього кілька краплин.
І діставши з кишені крихітну колбочку, Маргарита почала витискати в неї кров з пальця Вадима.

"Оце почитав гримуарчики, бляхо-мухо", — подумав той... і вголос запитав:
— А в скотарнику у вас живий василіск і в кінці ви мене йому згодуєте?

— Я і є Василіск…
Засміялася Маргарита.
— Та не переживай. Їсти я тебе не буду, лише смоктатиму твою кров.

Марго взяла його пальця до рота, і висмоктала ту кров, яка набралася з того часу, як вона наповнила свою колбочку.

— Солодкий хлопчик...[Скільки разів] витримаєш?

Гучний сміх Маргарити, як грім пролунав по всій хаті, аж скло на вікнах затрусилося…

— Не переживай, соколе, є в мене один напій, твій жезл із ним зможе пропрацювати всю ніч, ти про таке навіть мріяти не міг…

Її сміх прогримів, ще з більшою потужністю…

— А ще, я роблю татуювання, хочеш зроблю тобі? Набʼємо карту дурня на грудях, чи на спині? Що скажеш, соколе?

Вадима переповнювали невідомі йому до цих пір відчуття, від ненависті до нахабного дівчиська, до любові, як же вона крутила своїми стегнами….

Дівчина ніби відчувала це, та гралася ним як кіт мишкою…
То капала гарячим розтопленим віском з свічки йому на груди, то ніжно заціловувала ті місця, які тільки-но обпекла…

— Ну, не хвилюйся, — задовольнившись, нарешті, і здобрівши сказала Маргарита, лежачи поряд і водячи пальчиком по його грудях. — Нікому я тебе не згодую і в жертву не принесу. Дам в кінці зілля забуття і відпущу...Ти нічого не пам'ятатимеш, і в поліцію на мене не заявиш.

Наступні три дні перетворилися для Вадима в суцільний марафон у мороці напівсвідомості. Маргарита то пригала на ньому, то колола йому пальці, то співала щось в іншій частині кімнати...В перервах він багато чув ці незрозумілі диявольскі співи і хохот. Кілька разів вона навіть танцювала гола під The Rasmus "Jezebel" і реготала, явно і сама під якимись речовинами. Рита опаювала його знову і знову, і відстьогувала від наручників тільки щоб дозволити сходити у ванну кімнату...під дулом невеличкого дамського пістолету. Навіть годувала прикутим і напівлежачки, якоюсь пюрешкою, що тхнула невідомою хімозою.
Обзивала то "Клятий шовініст", то "Мій раб", то "Бідолашне затраханоє животноє".

Оговтався Вадим четвертого дня біля калітки, прощаючись із Маргаритою, і тримаючи в руках два із семи завітних "гримуарів її бабусі" (які насправді написала, розважаючись по пьяні, сама Рита саме в останні три дні. Тільки Вадим, звичайно ж, про це не знав).
— Вибачайте, що не віддала вам решту п'ять...мені поки самій потрібно дещо з них виписати, — збрехала Маргарита. Справжня ж причина була в тому, що їй не вистачило більше фантазії і натхнення сочиняти усяку дурню. — Але я подумаю...і, скоріш за все, запрошу вас обговорити стосовно решти п'яти, в наступному місяці...Якщо ви, звичайно, захочете, — підмигнула вона.
— О, так, дякую, я ще приїду за рештою, — ввічливо відповідав нічого не пам'ятаючий Вадим.

І він подибав до таксі, яке саме під'їхало, почуваючись так, ніби його переїхав бульдозер, ба й навіть цілих три. "Чи то горілка була пальона, що такий бодун навалюється?" — запитував себе він. Але від'їздив усе ж щасливий і натхненний, що тепер із гримуарів Маргарити Андріївни зможе взнати трохи більше про реальну магію і справжніх відьом.

👆 Музичний настрій: The Rasmus - Jezebel.

✍ Наталя та Богдан Карасьов, 31 січня 2025 р.

• Бенифіціарські 50% для @diodao 🔥