Про розтрату моральних сил розумію. Мені той тиждень, при спробах направляти до тебе трафік на донати, також багато одкровень приніс.

"Вишенькою на торті" стало, коли мій кращий приятель в останні півроку (з яким потоваришували на ниві езотерики), став канюдити вкотре щось стосовно війни, а я йому кажу "Може, досить нити? Краще піди напиши комент під відео про збори донатів для ЗСУ, щоб допомогти просуванню (якщо вже донатити не можеш)".

А він мені і відповідає (російською):

"Не-а, армии должно помогать государство".

І навіть після того, як я звернув його увагу на те, що це треба робити не заради можновладців, а заради хлопців, які зараз на фронті боронять нас, і, в решті решт, задля власної безпеки, він не зробив нічого. Тільки ще битих півгодини щось мені намагався довести в особистих, замість того, щоб витратити 1 хвилину на піти поставити лайк і написати комент під відео.

Коротше, був приятель – і не стало приятеля. У мене в голові не вкладається, як на третьому році війни серед нас досі трапляються от такі мудили. Та інколи, поки з людиною спілкуєшся на відсторонені теми, і поки питання не стає ребром, це неможливо розгледіти.

Пісня "Задонать ЗСУ" на фейсбуці зараз має 431 перегляд (за 5 днів). Мало...та втішає, що це продукт не протухаючий і довгограючий. Зможу наступного разу просто змінювати там лінк на новий твій збір і знову розшаркувати. Відсторонена реакція соціуму зараз справляє деморалізуюче враження, але ж золото завжди так і намивалося, непросто.