Спортивний коллапс, у всесвіті загострення — Sport collapse, universe has an exacerbation

Доброго ранку, шановна спільното!

Та бляха же ж муха, в мене протягом останнього місяця таке враження, що у всього всесвіту якесь загострення чогось дуже поганого. Як в глобальному сенсі, тут я не буду перераховувати, ми всі чудово знаємо, про що мова, всі дивляться новини, так і в суто моєму камерному сенсі, бо в мене чогось що не день, то якась дрібна чи більш менш велика халепа. Ось як на початку лютого мені подруга влаштувала цирк з виступом щодо того, що їй наснилося, що зі мною сталася трагедія і їй терміново треба було поділитися цим гімном саме зі мною (не буду повторювати весь сюжет, бо мене досі дико від цього тригерить і мені знадобилися години з психотерапевтом і змінення медикаментозної терапії, щоб вилізти з цього лайна, хоча бляха це мали бути ЇЇ години з терапевтом), то й досі в мене весь час час від часу вилізає якесь лайно, яке додає мені смаку до життя.

Як я вже сказала, з тієї ситуації я вилізла довго. Вона до такого ступеня їбанула мені по психіці, що мене перекинуло з нормального стану в важкий депресивний епізод з психотичними симптомами, тобто в мене пішли галюцинації, я припинила їсти (бо реально не могла, не лізло), втратила набіг життєву енергію і можливість щось робити. Скажену кількість часу проводила у ліжку, по 16-17 годин на добу. Нелюдські зусилля докладала до того, щоб вилізти з цього лайна і якнайшвидше повернутися до роботи, бо тупо не могла дозволити собі її не виконувати. Лягати в дурдом теж був так собі варіант, не на часі. Ледве вилізла. І поки що вирішила сформувати життя за принципом наявності в ньому лише двох дій: зранку встаємо, весь день працюємо, аж поки ввечері не настає час йти на тренування. Встаємо, йдемо тренуємося, після повертаємося додому, годинку читаємо книжку для розради і лягаємо спати. На наступний день повторити. Все просто і передбачувано. І так до тих пір, поки в мене не відновиться психіка, не зʼявляться сили і енергія. Не звертаємо уваги на новини, не звертаємо уваги ні на що. Все одно від моїх нервів нічого не зміниться.

І що, спрацювало воно? Починало працювати. Але не встигло. Наїбнулося. А сталося наступне. У вівторок, тобто позавчора, була я на пілотному тренуванні, ну і не виходив в мене трюк, і я в якийсь момент боляче забилася об пілон, і далі в мене трюк не виходив, і взагалі весь день був, як з дупи... Коротше, поки я верталася на пілоні, я його трохи пополивала сльозами. Тихенько, у куточку. Але тренер це помітила. Чудово, блін. Я думала, що все добре, але ні. Готувалася сьогодні знову йти на тренування. Але вчора біля одинадцятої вечора, коли я вже збиралася спати, пише мені тренерка і каже, що в мене закінчився абонемент. Я кажу ок, зараз сплачу новий. А вона каже ні, і що мені варто взяти паузу від тренувань. Я — в сенсі? Вона — вони тебе морально вбивають. Я — ??? Вона — бла-бла-бла, я ж бачу, ітд ітп. Я її намагалася вблагати десь півгодини. Що все добре, що я буду робити якісь легкі рухи, що ну сталося, ну психанула, ну не треба через це мене виганяти. Але вмовити так і не змогла. Клааааааас. Коли ж мені можна повернутися після цієї "паузи" вона мені теж не сказала. Просто супер. Тепер в мене немає іншого варіанту, окрім як шукати іншу студію, яка буде далі від мого дому. Сказати, що я розлючена і засмучена — це нічого не сказати. Ось така фігня.

З любовʼю, ваша Foxy

Good morning, dear community!

Oh my goodness, for the past month I have had the impression that the whole universe has been experiencing some kind of exacerbation of something very bad. Both in a global sense, I won't list it here, we all know perfectly well what we're talking about, everyone watches the news, and in my own private sense, because every now and then I have some small or more or less big trouble. Here's how, in early February, my friend gave me a circus performance about how she had a dream that a tragedy had happened to me and she urgently needed to share this hymn with me (I won't repeat the whole plot, because it still triggers me wildly and it took me hours with a therapist and a change in medication to get out of this shit, although damn it, it was supposed to be HER hours with a therapist), and to this day, from time to time, some shit comes out of me that gives me a taste for life.

As I said, it took me a long time to get out of that situation. She fucked my psyche to such an extent that I went from a normal state to a severe depressive episode with psychotic symptoms, that is, I started hallucinating, I stopped eating (because I really couldn't, I couldn't), I lost a lot of life energy and the ability to do anything. I spent an insane amount of time in bed, 16-17 hours a day. I made inhuman efforts to get out of this shit and return to work as soon as possible, because I stupidly couldn't afford not to do it. Going to a madhouse was also a so-so option, not at the right time. I barely got out. And for now, I decided to form my life according to the principle of having only two actions in it: we get up in the morning, work all day, until it's time to go to training in the evening. We get up, go train, then come home, read a book for an hour for consolation and go to bed. Repeat the next day. Everything is simple and predictable. And so on until my psyche recovers, strength and energy appear. We don’t pay attention to the news, we don’t pay attention to anything. Nothing will change from my nerves anyway.

And what, did it work? It started to work. But it didn’t have time. It got boring. And the following happened. On Tuesday, that is, the day before yesterday, I was at a pilot training, well, I couldn't do a trick, and at some point I hit the pole painfully, and then I couldn't do a trick, and in general the whole day was like out of my ass... In short, while I was returning to the pole, I was watering it with tears. Quietly, in a corner. But the coach noticed it. Great, damn it. I thought everything was fine, but no. I was getting ready to go to training again today. But yesterday at about eleven o'clock in the evening, when I was about to go to bed, the coach wrote to me and said that my subscription had expired. I said okay, I'll pay for a new one now. And she said no, and that I should take a break from training. I — in a sense? She — they're killing you morally. I — ??? She — blah-blah-blah, I see, etc. etc. I tried to plead with her for about half an hour. That everything is fine, that I will do some light movements, that it happened, that I went crazy, that you don't need to kick me out because of this. But she couldn't persuade me. Caaaaaaaass. She didn't tell me when I could come back after this "pause" either. Just great. Now I have no other option but to look for another studio that will be further from my house. To say that I am angry and upset is an understatement. This is such nonsense.

With love, your Foxy