Вимушена пауза - Forced pause

Доброго ранку, шановна спільното!

Ну що, не випускає мене мій розлад нормально працювати, добре, працюємо, скільки можемо, і на тому дякуємо. Вже зрозуміла, що чим більше пручатимуся, тим гірше все виходитиме. Вчора ввечері сходила на тренування, ледве його пережила, в результаті вже десь о восьмій вечора була з повністю розрядженими батарейками, причому настільки, що довелося тупо лягти спати. Сьогодні прокинулася, порахувала загальний час у ліжку - 16 годин. Ну що, можемо... Можемо... Але що робити, тіло бере стільки, скільки йому зараз треба, нічого не можу зробити. Якщо буду бунтувати, воно почне підкладати мені різних свиней тут і там. Тож терплю і погоджуюся, не хочу знову в божевільню. Просто вирізаю свій час на читання і відпочинок і натомість присвячую його роботі.

Вчора я з цим усім пропустила вечірню лекцію, добре, що вона є в записі. Тож сьогодні зможу її подивитися. На те, щоб дивитися лекцію, багато сил не треба, але треба концентрацію, а з нею проблеми. Нічого, якось спробую зосередитись, якось воно вийде. Ну і з текстом треба попрацювати, щоб робота не зупинялася, бо якщо зупиниться, то моя тривожність виросте ще більше. Тож потроху, але просуваємося. До кінця місяця ще багато часу, але я знаю, як швидко він починає текти, коли в мене такий стан, дні тупо кудись провалюються. Не можу цього дозволити.

Добре, зо собаки мене підтримують. Вони в мене мають туалет вдома, тож можна не гуляти, на вулиці холодно, тож вони залюбки валяються зі мною під ковдрою стільки, скільки треба. З ними дуже затишно. Час від часу перевіряють, чи я взагалі жива, і потім сплять собі далі. Гарнюні мої.

Ось така в нас зараз історія. Сподіваюся що так як я не пручаюся свому стану він скоро минеться і я зможу повернутися до нормальної активної праці свої нормальні активні десять годин і наздожену свій великий план на лютий, бо те, що відбувається зараз, мені зовсім не подобається.

З любовʼю, ваша Foxy

Good morning, dear community!

Well, my disorder is preventing me from working normally, okay, we work as much as we can, and for that we are grateful. I have already realized that the more I struggle, the worse everything will turn out. Last night I went to training, barely survived it, as a result, by about eight in the evening my batteries were completely discharged, and so much so that I had to stupidly go to bed. Today I woke up, counted the total time in bed - 16 hours. Well, we can... We can... But what can I do, the body takes as much as it needs right now, I can't do anything. If I rebel, it will start giving me various pigs here and there. So I endure and agree, I don't want to go to the madhouse again. I just cut out my time for reading and rest and devote it to work instead.

Yesterday I missed the evening lecture with all this, it's good that it's recorded. So today I'll be able to watch it. Watching a lecture doesn't require much effort, but it does require concentration, and I have problems with it. Never mind, I'll try to concentrate somehow, somehow it'll work out. And I need to work on the text so that the work doesn't stop, because if it stops, my anxiety will grow even more. So little by little, but we're making progress. There's still a lot of time until the end of the month, but I know how quickly it starts to flow when I'm in this state, the days just slip away. I can't let this happen.

Well, the dogs support me. They have a toilet at home, so I don't have to walk, it's cold outside, so they like to lie under the blanket with me for as long as I need. It's very cozy with them. From time to time they check if I'm even alive, and then they go on sleeping. My beauties.

That's the story we have now. I hope that since I am not resisting my condition it will pass soon and I will be able to return to normal active work my normal active ten hours and catch up with my big plan for February, because what is happening now I do not like at all.

With love, your Foxy