Все ще борюся - Still fighting

Доброго ранку, шановна спільното!

У свій останній вихідний прокинулася о шостій ранку. Блін, це тупо несправедливо, я в такий спосіб геть не висипаюся і потім весь день ходжу варена, але це знову трапилося, не зважаючи на те, що вчора я проковтнула буквально горстку пігулок. Ніч пройшла - а я досі під кайфом, і наврядчи це минеться аж до завтрашнього ранку.

Вчора зробила собі подарунок, через який тепер три тижні буду хіба що лапу смоктати, але воно точно було цього варте. Купила собі навушники з активним шумозаглушенням. Біленькі, гарненькі. В мене є дуже хороші беруші, але захотілося ще навушники. Бо три сезона з чотирьох суча бабка сепаратистка під моїм вікном перетворює моє життя на пекло. Тобто або зачиняєш вікно і не буде, чим дихати, або слухаєш, як ця стара сука не любить Україну. Так як кримінальний кодекс я порушувати не хочу - доводиться якось викручуватись.

Завтра треба терміново взяти себе в руки і почати концентровано працювати. Взагалі-то взяти в руки психічне захворювання то все одно, що взяти в руки будь яку фізичну хворобу. Це так не працює. Якось прийшла я до залу на тренування, і почула розмову дівчат, коли одна з них казала про когось "От як вона дозволяє собі депресію, в неї ж двоє дітей?". Стою в щоці. Бо це теж саме, що сказати "Як вона дозволяє собі рак?". Певно жіночка не знає, що депресія може доходити до стану, коли людина навіть у туалет сходити не підіймається і всі свої справи робить у ліжку, в якому лежить.

Кумедно, що кожного разу, коли я виходжу в ремісію, я починаю сумніватися в тому, що зі мною щось не так. Навіть зʼявляються думки припинити пити ліки. На щастя зробила я це тільки один раз, і через три дні опинилася в стаціонарі у гострому відділенні. Зараз скажу дивну річ, але в гострих відділеннях Павлівки приємніше лежати, ніж в більш мʼяких. Зазвичай у мʼяких всі дуже седовані і нудно. А от у гострому вирує життя. Завжди заводжу там друзів, з якими потім продовжую спілкуватися.

Раніше я ще ходила на групу. Давайте назвемо "анонімні шизофреники". Мені дуже подобалося, була дуже приємна атмосфера взаємоповаги і прийняття. Але перші дні війни забрали в нас обох кураторів, і група розпалася. Було дуже боляче, це були чудові люди, з якими я встигла потоваришувати. Не думаю, що мені так пощастить вдруге:(

З любовʼю, ваша Foxy

Good morning, dear community!

On her last day off, she woke up at six in the morning. Damn, it's so unfair, I don't get any sleep like this and then I'm hungover all day, but it's happened again despite the fact that I literally swallowed a handful of pills yesterday. The night passed - and I'm still high, and it's unlikely that it will pass until tomorrow morning.

Yesterday I gave myself a present, because of which I will now have to suck my paw for three weeks, but it was definitely worth it. I bought headphones with active noise cancellation. White, pretty. I have very good earplugs, but I wanted more headphones. Because for three seasons out of four, the bitchy separatist dragonfly under my window turns my life into hell. That is, either you close the window and there will be nothing to breathe, or you listen to how this old bitch does not like Ukraine. Since I don't want to violate the criminal code, I have to somehow get out of it.

Tomorrow, you need to urgently get yourself together and start working concentratedly. In general, taking a mental illness into your hands is the same as taking any physical disease into your hands. It doesn't work like that. Once I came to the gym for training, and heard the conversation of the girls, when one of them said about someone "How can she allow herself to be depressed, she has two children?". I stand in the cheek. Because this is also the same as saying "How does she allow herself to have cancer?". Probably the woman does not know that depression can reach a state when a person does not even get up to go to the toilet and does all his work in the bed in which he lies.

It's funny that every time I go into remission, I start to doubt that something is wrong with me. There are even thoughts of stopping drinking medicine. Fortunately, I did it only once, and three days later I was hospitalized in the acute department. Now I will say a strange thing, but it is more pleasant to lie in the sharp branches of Pavlivka than in softer ones. Usually, in soft ones, everyone is very sedated and bored. But life rages in the sharp. I always make friends there, with whom I continue to communicate.

I used to go to the group. Let's call it "Schizophrenics Anonymous". I really liked it, there was a very pleasant atmosphere of mutual respect and acceptance. But in the first days of the war, both curators were taken from us, and the group broke up. It was very painful, they were wonderful people with whom I managed to make friends. I don't think I'll be so lucky the second time around :(

With love, your Foxy