Будні... воєнкомат🪖...З ВІРОЮ В ЗАВТРА СПОДІВАЮСЬ НА КРАЩЕ🙏

in hive-145157 •  3 days ago  (edited)

Привіт мої любі друзі 🤗

Це буде важкий тиждень для нашої сім'ї.

Так, вихідні ми провели доволі гарно. Хоч у дітей якесь весняне загострення😬 Хоч що їм поясняй - все одно у відповідь крик, істерика і мої слова ніяк не доходять до їхніх голів🙃 З мамою все ж посмажили куряче м'ясо, та навіть (в останню хвилину 😏) загадали про печериці які треба було замаринувати щоб також посмажити на мангалі. Хоч і в останню хвилину я побігла їх маринувати на швидку руку, але як не дивно вийшло дуже смачно. Мій чоловік не любить гриби на мангалі, а тут навіть він оцінив чудовий смак печериці на мангалі 😁

То у нас з мамою, @barabashca, чудова команда... Вона знаходить найкрасивіші печериці, а я їх не менш чудесним способами мариную на сверхшвидкісну руку😂
1000313548.jpg

1000313504.jpg

1000313511.jpg

1000313519.jpg
Вчора писала про смачне мило яке діти обожнюють обсмажене на вогні... Тож ось ця смакота яку обидві з таким задоволенням їли...
1000313489.jpg

1000313486.jpg

1000313482.jpg

1000313496.jpg

1000313497.jpg
А ось яку рибку приніс чоловік.... Special for @antorv😂😉
1000313499.jpg
Доречі, як що чесно то мій чоловік любе сушену рибку під 🍺 Але скільки ми не сушили її більшість була комусь подарована чи викинута. Якось всеодно він йде і купляє в магазині а потім плюється що витратив за неї за багато грошей а їсти майже неможливо. Не смачна. А якось раз чи два в рік куштує ту, що засолив сам і "пальці облизує". Каже -"Яка смачна рибка, чого я її раніше не їв"😮‍💨

Тож...хто хоче скуштувати рибку після того як вона висушиться, можу переслати любителям поштою 😉 Тим паче коли буде літо...її буває дуже багато. Раніше ми ловили карасів і не знали що х ним робити. Колись не було грошей (це було початок епідемії ковід, тоді деякий час ми обидва лишилися без роботи ) і я спробувала зробити красив в саламурі👍 М'ясо карасів доволі кістляве, а як в саламурі зробили - то м'ясо риби дуже легко відходило від кісток, наче масло. З картоплею в мундирах настільки зайшло, що оселедець зі скумбрією опинилися на другому плані😂

Коли влітку ми ловили багато кросів, ти чоловік ловив поки я була з дітьми. Ми частіше всього відвозили рибку бабусі. Вона любила майже всю рибку. І була дуже задоволена коли ми їй привозили гостинці🐟🎣

Як вона казала...

З ВІРОЮ В ЗАВТРА СПОДІВАЮСЬ НА КРАЩЕ.

Дякую за увагу та підтримку ❤️

Authors get paid when people like you upvote their post.
If you enjoyed what you read here, create your account today and start earning FREE STEEM!
Sort Order:  
  ·  3 days ago (edited)

Настю, краще зітріть кілька останніх абзаців, бо тут люди втратили чоловіка, батька, племінника... Така от хрінова реальність. Нехай все вирішиться, і вашого чоловіка не мобілізують. Але якщо мобілізують, в ЗСУ ж платять зарплатню, чого це ви будете на 860 грн? Не будете.

Мій сьогодні і завтра ВЛК проходить, якщо що, серце теж не на місці. Але це війна. Не може хтось постійно бути в траурі і горі, а хтось весь час на святі.

Добре

  ·  3 days ago (edited)

Це пі..ц що діється день у день. А ще гірше... Я не уявляю себе без чоловіка...


І так, я також не уявляю себе без чоловіка, два роки існую в невідомості. Хоть не пишіть цього, у кожній родині хтось воює, хтось зник, когось вбито, а ви розказуєте як ви будете одна з двома дітками. Так як і інші будете. Вибачте... Як це читати діючим військовим

Я чесно нікого не хотіла образити чи зачепити.

Пиздець... Як різко контрастують емоції на початку та в кінці допису...

Успіху в пошуках адвоката.

"З ВІРОЮ В ЗАВТРА СПОДІВАЮСЬ НА КРАЩЕ"

тримайся

Сестра повинна доглядати, навіть якщо вона в Росії.
Їх це нітрохи не бендежить, я сама з цим зіштовхнулася. Зараз з новими правилами дуже важко знайти вихід з ситуації...

Також шкода але мені шкода і брата свого який отримав поранення і залишився інвалідом. Кожен не може без чоловіка чи без родича.

Звичайно моторошно( А військова спеціальність у нього є?

  ·  3 days ago (edited)

Так. Спочатку війни (коли ми з маленькими дітьми та кумою, мамою з сестрою сиділи на дачі) вони з кумом їхали отримувати зброю і записуватися в тероборону. Але якось місць не було, їм сказали їхати додому. Але то було тоді.

Твій стан зрозумілий, ще двоє малят…
Тримайся. Мені допомагають рожеві окуляри, які я надягаю і думаю, що все буде добре, тому що так мусить бути.

Але зараз і вони сповзають. Від того що відбувається…

От в тому і річ. Ти мене дуже вірно зрозуміла. Кожен день якийсь треш. Із останніх сил намагаєшся бути на позитиві посміхатися. І тут...бац...Бац... БАБАХ... Це міста на сьогоднішній день, завтра він буде іншим і так далі...

Я намагаюся вдягати маску з посмішкою. Але від того що відбувається... Це дуже переповнений стакан.

Колись все було чорно-білим, а з війною все змазалося і я бачу лише сірий.

Моє сонечко, люблю тебе , та і зятя теж ,сподіваюсь ,вирішиться як найкраще ,буде день буде їжа🙄. Тримаємось!

Вибачте за грубість. Але як бути тім жінкам у яких чоловіки зниклі безвісті чи повернулися інвалідами. Їм не страшно і мабудь не прикро. Але ваш допис особливо остані абзаци недоречні. Хоча я хлопець і мені прикро що є такі люди с таким мисленням. За своїх хвилюється, а інші так собі

  ·  2 days ago (edited)

Та я вже начебто все видалила і вибачилась.

Але Ви зовсім не так зрозуміли мої емоції і те що я написала. Бо страхи на кожен день вони у всіх матерях бабусях чоловіків та жінок які живуть в Україні особливо в прифронтовому місті. Не думайте що у мене немає близьких воєнних чи поранених чи загиблих чи безвісті пропавших. Мені шкода, тому що ця війна стосується кожного. Мене, вас і всіх хто живе в неї чи виїхав з України.

Я розумію що з цим болем не всі зрозуміли мене так як я вважали це написаним саме для себе. Тому звісно сперечатися я теж не буду.

Я живу з надією щодня що Україна переможе. І кожен день коли діти лягають спати я плачу коли чую вибухи за вікном чи просто відкриваю новини в соцсітях.

Ми тут в Україні усі як на пороховій бочці.

Хочу одне сказати. Всі люди різні і по різному думають. Так як ви написали в дописі не кожен може зрозуміти. Треба поважати інших почуття також. Воно для мене було написано с таким що " Подивіться я прячу чоловіка, так як я боюся залишитися одна". Розумію що кожен хвилюється за рідних своїх які воюють. Но учтіть одне що після закінчення війни ті хлопці повернуться то вони по іншому будуть дивитися.

  ·  yesterday (edited)

НІ, я писала про свій щоденник. І так сподіваючись на те, що після смерті бабусі, в сраному лютому місяці в якому почалася війна, після річниці смерті собаки яка мені замінила дитину, після річниці бабусі (мами мого тата) яка була останнім родичем наближеним до тата, тому що решту ми поховали з моєї юності, з весною все це скінчиться. К цьому всьому трешу який навалився ще й додалося цим. Мій стакан нестабільних емоцій вже більше ніж переповнений і що я могла написати... УРА!

Як я повинна відреагувати по вашому?

Також я не писала що хтось збирався чи збирається переховуватись!!!... Я писала про те, що відмова по догляду за батьком інвалідом по причині що є сестра гражданка Росії якось не законна відмова.

Саме про це я хотіла передати, що хтось на війні як на війні а хтось наприклад наживається на цьому і на чужих життях. На минулій неділі сталася трагедія де пишуть в офіційних виданнях про 13 загиблих а там десь 300. І ніхто не скаже правду... Командир просто клав на життя бійців незважаючи на розвідувальний дрон... І все це має якось бути законом покарано... Але... Законного все менше.

Емоцій багато. І знов таки... Навіть в пісні кожен бачить те що хоче вириває з контексту. Ось так і вийшло.

Наприклад:
Іноді малі настільки погано себе поводять доводячи до сказу що з'являється думка про те, щоб на кілька днів віддати їх в якийсь приют. Але це лише емоційний стан на цей час, а вже через 10 хвилин мені хочеться їх обіймати і цілувати. Я ніколи їх нікому не віддам, вони - моє життя.

Ну у кожного хтось помирає і це явно біль. Але треба ідти далі а важаеться що крім ваших проблем. Ні у кого їх не має. Ви кожного разу в дописах пишите на кшталт того що " А ось бабуся " і так далі. Я розкмію що воно ще болить але кожен раз нагадує тим що ось мене треба жаліти у мене такі проблеми. Так у кожного є свої проблеми .

Я говорю що виглядала ваша публікація на те що " Допоможіть бо я не справлюсь сама без чоловіка з 2 малечеми. Допоможіть приховати " чи на кшталт того що на передодні писав.

А бачать люди під вашим дописом практично так как і я. С судя по коментарям зо просят видалити остані речення.

С приводу дітей. Ви знали що це діти і вони не будуть по стрункі смірно . Сидіти тихо. Це діти їм свойствено бавитися , гратися , вередувати і так далі. Це діти.

Еслі ваш стан не стабільний як у всіх українців в даний час. І ви не вправі справитися ласкаво просимо до психолога.

У всіх українців нестабільний стан😁👍Всі ми трохи той 😂