Конкурс з української мови

Вчора був важливий день для моєї дитини. Як і минулого року, вона брала участь у другому етапі з української мови імені Петра Яцика. Дитина довго готувалася до цього, вчителька проводила з нею додаткові заняття, вдома ми також приділяли особливу увагу українській мові. Я б ніколи не навантажувала дитину додатково, але вчителька сама помітила, що Даринці добре дається цей предмет і ось вона вже вдруге представляє свою школу на районному рівні.

Місце проведення конкурсу було тим самим, що і минулого року. Це була 11 школа в Калуші. Ми вже знали куди їхати і гадали, що все пройде так як раніше. Однак, приїхавши до школи, ми відразу помітили, що щось змінилося. На величезній парковці не було жодного вільно місця, на в’їзді на подвір’я школи була поліція, а дітей, батьків і вчителів було значно більше.

Увійшовши в приміщення, я взагалі розгубилася. Було надзвичайно людно, дітей було багато і було помітно, що вони не місцеві. Як виявилося, формат проведення конкурсу зазнав змін і на цьому етапі брали участь діти не тільки калуської міської громади, а з усього району. Це означає, що були діти не тільки з Калуша і навколишніх сіл, а також і з Долини, Рожнятова, Болехова і навіть з віддалених гірських населених пунктів, найбільшим з яких є Перегінське. Ми дізналися, що учасників з четвертих класів є 76, тобто в Даринки аж 75 конкурентів. Біля школи стояли десятки автобусів, які привезли дітей. Мені вдалося сфотографувати лише незначну частину.

Дітей запросили в актову залу, де відбулася невелика церемонія відкриття. Вони слухали вступне слово від різних важливих людей, в тому числі від міського голови. На фото він саме щось розповідає:

Потім дітей повели по класах, де вони мали писати свої роботи. Учасників з четвертих класів розділили на чотири групи і повели в різні класи. Доступ для батьків туди заборонений, тому я з іншими батьками залишилася чекати на коридорі. Але і тут було нововведення. Завуч школи наполегливо попросив нас зійти на перший поверх. Не знаю навіщо таке придумали, але Даринка не взяла із собою телефон і я хвилювалася, що вона в чужій школі не буде знати куди йти.

Мені, як і всім іншим батькам, довелося зійти на перший поверх. Там були чудові різдвяні декорації і я зробила кілька фотографій.

Мені було неспокійно на душі, я дуже хвилювалася за дитину. Не через те, що мені потрібне високе місце. Я хвилювалася, бо дитина вклала в підготовку багато праці, вона в мене дуже відповідальна. А конкурс - це конкурс. Тут діти завжди відчувають певний тиск, це значний стрес для них, особливо для таких маленьких діток, які навчаються у четвертому класі.

Всього конкурс складається з двох частин і на кожну відведено по півгодини. Але я знала, що моя дитина вийде швидше, вона завжди намагається все виконати за якомога коротший проміжок часу.

Так і сталося. Даринка вийшла з конкурсу другою. Вони виглядала дуже втомленою. Ми зібралися і поїхали додому. Дорогою я її розпитувала як і що вона написала. Судячи з її відповідей, вона відповіла на питання добре, а складання твору для неї ніколи не було проблемою. Думаю результат її участі буде хороший, але зважаючи на кількість учасників, надто розраховувати на призове місце ми не будемо. Тепер головне - це хороший відпочинок 🙂.