The Diary Game: Четвер-П'ятниця. Про роботу, кіно та музику

Цей тиждень у мене видався складним через нескінченну застуду (5 днів це правда нескінченно, але за заповіт я ще не брався). Хоч температура не піднімалася вище 37°, доводилося продовжувати ходити на роботу через розпочаті справи в неділю. Як я писав раніше, свої «проєкти» я маю завершувати сам, інакше результат не відповідатиме моїм очікуванням. Я, звісно, можу забити на комфорт клієнта і скинути все на плечі напарника або навіть начальника, але результат вже не буде моїм. В останні пару років навіть мій бос відійшов від свого перфекціонізму і перестав зважати на клієнтів. Я це бачу по людях, які повертаються на повторний огляд через дискомфорт лінзи, а причини цього банальні — недополірував, недозгладив краї, недо-… щось ще. Незважаючи на те, що я найманий працівник, у мене є ціла купа «постійних» клієнтів, які звикли до мене і не готові, щоб ними займався хтось інший. З одного боку, це прикольно і цей факт приємно тішить моє его, але з іншого боку — це зайве навантаження.

Джерело: ШІ, piclumen.com

Забив я і на Стіміт. Просто енергії не вистачало на блог. Найменше хотілося нити під заголовком «The Diary Game», адже ніхто цього не любить, можете навіть не намагатися спростувати цей факт =)) Четвер тривав неймовірно довго через мій стан. Мій бос знову строїв із себе графічного дизайнера перед клієнтом: сів за Фотошоп і покликав мене з проханням показати, куди натиснути, щоб вийшло так, як він собі уявляє. Шкода, що в цю гру не можна грати наодинці. Пів року тому він купив UV-принтер фірми artisJet. Дорога іграшка. Замовив напряму з Китаю, спокусився на невисоку ціну. Розібралися як з ним працювати, але від якості передачі кольору очікували кращого. Друкує кольори тільки у високому контрасті, а багаторазові корекції у Фотошопі потроюють час виконання завдання. Вчорашній дизайн блакитної рогівки ока у друці вийшов яскраво-рожевим. Чому? А біс його знає. Навіть у режимі попереднього перегляду передбачуваний результат мав яскраві рожеві відтінки, тож проблема не в фарбі. Наприкінці такого дня здається, що вся твоя життєва енергія залишилася десь у безглуздих стрибках із намаганням пробити головою стелю, хоча ти з самого початку знав, що нічого з цього не вийде. Але бос сказав, що треба спробувати.

Сьогодні з дружиною дивилися фільм «Ущелина» (2025) за порадою її батька. І тільки після цього гортав стрічку друзів на Стіміт і помітив рецензію на цей фільм від @diodao =)) Що ж, мені особисто фільм сподобався. Впевнено можу сказати, що вдруге через два роки не дивився б, але фільм прикольно знятий, цікавий сюжет. Мені дуже сподобалася ця фраза: «Лише той, хто ризикнув зайти надто далеко, дізнається, як далеко можна зайти». Це прям про життя, про будь-яку ситуацію, коли людина сумнівається в наступному кроці. Тепер щодня буду витягувати контекст із текстів під заголовками «The Diary Game» і коментувати цією фразою! Жартую =))

Про музику. Так склалося, що в середині нульових я ріс на зарубіжному альтернативному року. Ну як сказати ріс, мені тоді було десь між 20 і 30 роками =)) Група Seether була однією з тих, які я слухав частіше ніж раз на місяць. У 30 років я одружився і якось став слухати музику взагалі рідше, незважаючи на те, що вподобання в музиці моєї дружини повністю збігалися з моїми. Так ось, днями я помітив, що ще у 2024 році вийшов новий альбом групи Seether, називається The Surface Seems So Far. Звучить у тому ж стилі, що і «Disclaimer II» 2004 року. Незважаючи на те, що вокаліста Шона Морґана потріпали роки, його голос усе той самий. Тож, якщо хтось у темі — зацініть.

Бажаю всім спокійних і тихих вихідних!