The diary game

Вітаю шановна спільнота!

Сьогодні вже восьме грудня...
Раніше цей день в нашій сім'ї був святом, а зараз це десять місяців як його забрала війна. Десять місяців психологічної роботи і десять місяців намагань вгамувати душевний біль, який душить кожного дня і який вже навчилися приховувати від навколишнього світу.

Кажуть час лікує... А я на своєму опиті скажу, що ніхрена він не лікує. З часом ми вчимося мастерські ховати біль і одягати маску, щоб люди навкруги не жаліли і не розповідали одне й те саме по накатаній.
Ніколи не думала, що мене так виб'є з колії втрата рідної людини.

Не буду про сумне... Не можна жити горем, треба йти далі і пам'ятати про рідних і інколи згадувати про щасливі моменти життя з ними. А то я скільки часу намагаюся витягти маму з депресії, а в решті сама в неї впала. Так не можна... Є нове покоління, наші діти яким потрібно дати майбутнє.

Тільки сьогодні зрозуміла чому я затіяла той ремонт. Мені потрібно було кудись скинути весь негатив. Всю ту злість, що накопичилася за цей період. І знаєте? Мені справді набагато краще. Не даремно кажуть, що при накопичені великої кількості емоцій зайвих потрібно їх скинути, тобто в кожної людини по різному. Хтось полюбляє слухати гучно музику, хтось рве на шматки папір ( дуже маленькі шматки), хтось потрібно щось вдарити/ розбити.

В моєму випадку, переключитися. Змінила напрямок думок і з часом стало легче. Біль притупилася і завдяки цьому я змогла повернути життя в попереднє русло. Ну майже в попереднє.

Ось такий вийшов сьогодні сумний допис. Це все число впливає...