THE DIARY GAME: 14.02.2024

Вітаю друзі!

Поки ще неможу писати кожного дня, просто не вистачає сил та й думки плутаються, зовсім відмовляються складатися в нормальний допис.
Всі ці дні триває підготовка до самого тяжкого моменту. Вже нарешті він в рідному місті ( покатали його по всій Україні), призначили дату час .

За весь цей період думала зглузду зійду. Телефон червоний від дзвінків і всі розповідають куди які документи потрібно нести. Постійно нагадують про величезну кількість ксерокопій і постійно говорять: "Ви ж розумієте- це не звичайний похорон".

Б***! Да не хочу я розуміти, наша сім'я втратила рідну людину. Вони багато чого не кажуть, намагаються махлювати з документами...
Я весь цей час тільки й займаюся, що доказую.
І що ви думаєте, у одного мого знайомого повернувся язик сказати нібито мені всеодно я ходжу як ні в чом не бувало.

Та йо*** твою! С першого дня сиджу на сильних заспокійливих. Почала їх пити так як розумію, що все це ляже на мої плечі, тримаю все в собі (намагаюся не з ким не розмавляти, розревуся знову), на нервній почві алергія не проходить ( ходжу вся червона з конкретними мішками під очима).
І мені все одно...
Дивні в нас люди бувають, нічого не скажешь.

Вчора з ритуалки забрала речі, які були з ним. Я думала вони не будуть їх повертати( сподівалася, що тільки його хрестик повернуть, щоб покласти його йому). В цих речах лежали шеврони, які він останній раз купував.
По ним видно, що за цей час який батьки прожили разом почуття їх так і не вгасло. Пережили звісно багато чого, було багато різного але все таки вони любили один одного.

PS Написала і якось трішки легше стало. Дякую всім хто читає мої дописи і дякую усім за підтримку.