Братику мій. Брат. Братан. Бро...

Сьогодні не про веселе. Для мене.

Чую пообіді за вікном бумкає музика. Я не вважаю то музикою, коли просто ритм ударників, який перетягує на себе все виконання. А тут воно лупашить повітря за вікном і наближається. Я відкрила вікна та й остолбеніла. Чесно! Такого побачити я не уявляла хоча зустрічала суперечки в фб на цю тему. Ні десь на заході країни та ще й в якійсь вишині, в горах, а тут, в Харкові...

Йдуть два хлопця. В одного пляшка пива в руці. В іншого невеличка колонка на шиї з якої валає той музон. Та й хоч шо йому, але... люденькі добрі! Та музика - то руснявий шансон, а ті хлопці - наші війскові!
А відкрила вікно, горланю на всю вулицу : "Це шо?... ЦЕ ШО????" Орала я тАк, що переорала оту колонку грьобану з шансоном. Той що в пивом, підняв руку та й показав мені, що все добре.

Та чи добре ТО????

Мене трясло. Я не знала як це змінити, а той шансон все продовжував пливсти по вулиці віддаляючись. Куди? До блокпосту. Зараз жаліюся вам і знов скаженію від тупості тих молодиків.
То було вчора пообіді.

А десь о 16 годині, чоловік отримує дзвоник і йому кажуть, що на нулі загинув одногрупник його дочки, актор харківського театру. В нього залишилась донька-сирота, бо він ростив її сам. Жінка рано померла.

А увечері я отримую від моєї рідної тітки кліп по Вотсапу. Вона живе в Біробіджані, еврейська автономна область. Така ж автономна, як у нас був Крим. Я коли-небудь розповім про свою рідню.
Я припинила усіляке спілкування з ріднею в рашці. В ОК я всім написала, що більше не розумію по-русски.
Кліп....
Від тітки...
Через майже 3 років нашої біди, яку несуть нам їх мужики...
Чи не забагато на один день мені?

В тому кліпі про те, що 😡 давай дружить, никто не виноват, это все враг из-за океана 😡...

Ух, вибачте, я зараз така вже накручена, що краще зупинюсь писати. А вам, знаю, є чим продовжити...