Ветеринарні пригоди

Настав цей день. День, якого я всіляко намагався уникнути, але не вдалося. Не люблю я таким займатися...

Як я вже колись згадував, минулого року до нас прибилося цуценя, яке виявилося дівчинкою. Воно виросло і як ми його не берегли, де тільки не закривали, але пси таки дісталися до неї і в нас з’явилося четверо цуценят. На щастя троє з них було хлопцями і ми їх віддали в добрі руки. А от четверту дівчинку ніхто не забрав. Так у нас стало двоє дорослих собак - дівчаток.

З цим щось потрібно було робити, бо я добре пам’ятаю зі шкільних років що таке геометрична прогресія. Поки собак не стало мільйон, потрібно було вжити заходів. У нас в місті функціонує притулок для бездомних собак - "Дім Сірка". Цей притулок відіграє важливу роль у місті, адже тут не тільки приймають бездомних собак. Працівники притулку виїжджають у місто, виловлюють безпритульних собак, стерилізують і відпускають назад. Така робота дозволяє контролювати кількість безпритульних собак у місті.

"Дім Сірка" активно співпрацює з волонтерами. Одним із результатів такої співпраці є певні дні, в які в притулку безкоштовно стерилізують собак для всіх охочих. Це популярна послуга, адже це хірургічне втручання, яке у ветеринарній клініці коштує немало. Одного разу я зателефонував у притулок і записався на найближчий такий день зі своїми двома собаками. Згодом мені прийшло повідомлення на Вайбер, у якому було сказано, що стерилізація відбудеться у понеділок 11 вересня з 10:00 години.

Тож вчора зранку, я запросив своїх собак у багажник і ми вирушили у подорож. На диво собаки були дуже чемними, їхали добре і не подавали жодного звуку. А коли ми прибули, я побачив біля притулку цілу купу машин. Як виявилося, такі самі повідомлення прийшли всім, хто записався на цей день, і всі люди подумали, що їм призначено прийом на 10:00. Утворилася досить велика жива черга. Довелося чекати кілька годин.

За цей час я мав змогу добре роздивитися притулок, а собаки з притулку добре роздивилися мене. Вольєри у притулку були значно просторішими, ніж я собі уявляв. У кожному вольєрі було по кілька собак, а отже, їм було не скучно. Деякі особливо спокійні собаки жили поза межами вольєрів і навіть спокійно виходили собі з притулку, коли там були не до кінця зачинені ворота.

Тим часом людей все прибувало, черга ставала все довшою, а надворі ставало все спекотніше. Мені пощастило, бо я припаркувався в тіні великого куща. Як виявилося, на стерилізацію у цей день приводили не тільки собак, а й котів. Їх приносили у спеціальних контейнерах-переносках.

Тим часом мої собаки спокійно собі лежали або стояли у багажнику, який звичайно ж постійно був відкритий. Інколи вони звідти визирали щоб гавкнути на якогось собаку, який поважно проходив мимо.

До нас вийшла директорка притулку, розпиталася яка черга, хто яких тварин має і почала керувати. Спочатку вона дозволила занести всіх котів і залишити їх у притулку. З котами трохи легше, люди їх залишили і вечором повинні були прийти забрати. А от із собаками складніше - потрібно чекати.

Директорка підійшла до моїх собачок і обсипала їх компіментами. Вона сказала, що собаки дуже добре виглядають і є дуже активними. А от юдей, які стояли в черзі за нами, вона трохи насварила. В їхньої собаки колір язика був трохи синюватого відтінку, а це свідчило, що зі здоров’ям собаки не все гаразд.

Дуже було помітно, що директорка страшенно любить собак і добре про них дбає. Вона набрала десятилітрову бутлю води і сама несла її до всіх нас, щоб собаки могли попити води. Також вона прихопила із собою дві мисочки. Проте мої собаки відмовилися пити. Звичайно у них був стрес, хоча трималися вони дуже добре.

І ось нарешті до нас прийшов лікар і дав укол одній із собак - молодшій. Це було заспокійливе. За кілька хвилин собака лягла і почала дрімати, але не спала. Через 15 хвилин директорка сказала мені на руках занести собаку до медичної кімнати. Чому мені не дозволили заїхати машиною для мене залишається загадкою. Я припнув одну собаку, а іншу взяв на руки і передімною відчинилися ворота притулку.

Як виявилося, тут були різі вольєри. Спочатку я йшов лише попри просторі і великі, а далі були значно менші. Мабуть тут собаки перебували тимчасово, можливо на лікуванні.

Як тільки я переступив поріг притулку, на мене відразу глянули сотні собачих очей. А коли вони зрозуміли який скарб я несу, то здійнявся неймовірний лемент. Гавкіт мабуть було чутно на пів міста. Ті собаки, які не були у вольєрах, позбігалися і гавкали просто біля моїх ніг. Дорога до медичної кімнати була не для людей зі слабкими нервами.

Зрештою я благополучно дійшов до медичної кімнати, але всередину мене ще не пустили. Там ще завершувалася попередня операція. Покласти собаку на землю мені також не дозволили, бо вона в мене не мала щеплень. Тож я так і тримав собаку на руках, допоки до мене не вийшов лікар і не забрав її на операцію.

Поки тривала операція, я роздивився притулок. Він розміщений на окраїні міста на частині території зруйнованого старовинного підприємства, яке працювало ще за часів Австро-Угорської імперії. Були ідеї зробити з цього заводу музей поки будівлі ще стояли, але найкраще нам вдається робити руїни. Так і зробили.

Незначна частина цих руїн дісталися притулку. Там саме ремонтували одну невелику напівзруйновану будівлю. Тепер вона служитиме на користь притулку. Також тут є якісь старі гаражі та інші майже зруйновані будівлі. Загалом виглядає страшнувато, але якщо згадати який безлад тут панував до заснування притулку, то можна сказати, що зі скромним бюджетом своїми силами люди тут зробили дуже багато. Головне що тваринам тут облаштовані максимально комфортні умови.

Чому я так вважаю? Тому що вольєри тут просторі, у кожному вольєрі для собак є собачі будки. Люди подбали щоб у цих будках собакам не було холодно. У них не просто дерев’яне дно, всі будки ще й стоять на лапках, тобто не лежать на холодній землі. Поки я був у притулку, тут постійно працювали дві працівниці, які заходили почергово у кожен вольєр, чистили і мили кожну будку, годували собак. До речі, собак тут годували сухим собачим кормом.

Через деякий час лікар вийшов щоб дати заспокійливий укол моїй другій собаці. Через 15 хвилин я відніс другу собаку на операцію, а взамін отримав першу, яка ще була під наркозом. Я відніс її до машини і акуратно поставив у багажник. Вже за хвилину вона проснулася, а ще через кілька хвилин підняла голову.

Вона дивилася на мене і не відводила очей. Її погляд був дуже сумний. Мабуть вона не розуміла як я міг так з нею вчинити.

Ще через 40 хвилин мені віддали другу собаку. Їй я постелив покривало на задньому сидінні в салоні машини. Багажник я не закривав повністю, а залишив привідкритим, щоб у собаки був добрий доступ повітря. Так з одним пацієнтом у багажнику, а з іншим у салоні, я поїхав додому.

Вдома вчора ввечері собаки відлежувалися, лише іноді вставали пройтися. А сьогодні зранку і до обіду бігають і навіть скачуть на мене. Надворі спекотно, тому я їх пустив гуляти. І я радий, що це все нарешті закінчилося.