#+-21

Майже тиждень не могла нічого писати. По перше хвороба, лікарня. Хоча кому я брешу. Засилля ботів і корисних ( чи взагалі не корисних) ідіотів, які вважають себе неперевершеними борцунами з "кривавим" режимом і "хунтою" відбили взагалі якесь бажання заходити в будь які соц.мережі. Сьогодні ще трошки почистила свою бульбашку і з радістю побачила "спомин"- флешмоб "Мої +-21".

Тут саме двадцять один. Лізі дев'ять місяців, вона у бабусь, а ми з чоловіком в Ялті. Перший день відпочинку і істерика бабусі - "У дитини температура 40, а ви відпочиваєте". Я на жд вокзалі в Сімферополі ночувала дві доби. А потім подзвонила до своєї мами. "Заспокойтеся зарадибога, у дитини ріжуться зуби. Відпочивайте спокійно, не треба міняти білети. Приїдете як планували. У нас все добре". І от з цієї розмови почався відпочинок. З шостої ранку море, пляж, кораблики кудись у відкрите море і на якісь острівки. Потім обіди в кафешках, кожен раз в нових. Вечірні походеньки по набережній і лише заглядання на шикарні ресторани. А от в Вар'єте нам вдалося потрапити. І враження від цієї атмосфери свята залишилися зі мною на довгі роки.
А наш приїзд з відпочинку відмітився величезним подарунком від Лізуні - вона зробила перші кроки САМА!

Це вже Лізуні майже півтора рочки і ми всією сім'єю на Арабатській стрєлці на Азові. Наш Інгоковський піонертабір Альбатрос. Вже і не пам'ятаю - в корпусах чи в палатках відпочивали того разу. Залишилася лише пам'ять про море і щастя.

А це фото біля старої хати на Крокі. Зі старою хатою - головний спомин - піч і лежанка. Хоча і в новій хаті були, та в старій вони якісь рідніші, чи що? Ще живі мої бабуся з дідусем. Ще Лізуні шиються плаття з батистових хустинок. Ще дід Коля у нас замість святого Миколая і подарунки нам, онукам, дарує кожен тиждень. Ще все життя попереду. Щасливе довоєнне майбутнє.

_{Posted using SteemMobile}