Мамулічка.

От вже і промайнуло три роки, як ти пішла у засвіти. Вже немає тої гострої болі, лише світлий сум. Сум і пам'ять про найріднішу, найважливішу, найпотрібнішу людину в житті. Вже можу писати тобі листа.
Привіт. Як ти там? Впевнена що краще, ніж була тут в останній свій рік. Кажуть що ТАМ - нічого не болить, ну і слава богу 🙏. Завжди згадуючи, уявляю тебе такою, як на твоїх сорокарічних фото, такою, як на портреті, що робився ще за твого життя. Ти там така щаслива красуня.

Вчора готувала квартиру, щоб здавати, прибирала, і ваші з татом портрети заховала - мене там немає, а чужим вони не треба. За ці роки без вас, в мене вже з'явилася звичка - привітатися з вами і підморгнути татовій світлині. Тепер доведеться в уяві 🤷

Звільняла полички в серванті, ті, де твої ліки лежали - і наче ж уже все виносила, роздавала, викидувала, а от і ні - знову на цілий сміттєвий пакет просрочки назбиралося. На кухні знайшла заховані твої улюблені ножі. В коридорі - теплий халат, що тобі купили, а ти так ні разу і не наділа. Вся квартира - ваша з татом, хоч вас і немає давно. Кожен крок по квартирі - якийсь спомин про вас.
Щось у мене не дуже сьогодні виходить в "ностальгію". Проблеми сьогодення превалюють над споминами і якось дивно переплітаються. Головне, що сьогодні хвилює всю родину - наступ ЗСУ на курщині, бо там Микита. Бачила б ти зараз свого онучика "синика"- який це здоровєнний красівєнний дядько, з яким уже і не посперечаєшся, бо його життєвий досвід більший, ніж наш. Душа болить за всіх наших захисників. Нехай наші молитви і ваше заступництво бережуть усіх синів України.
Ти пішла в засвіти на святвечір перед Різдвом Христовим, що дуже полегшило наш перехід на новий церковний календар. Скільки поломаних списів, скільки срачів і в соціальних мережах, і в житті, скільки втрачених дружніх відносин із за переносу дат. А нас це взагалі не напрягло - все нарешті стало логічно. На Різдво ми збиралися сім'єю 25 грудня, а сьогодні, на Водохреща - набрали святої води з під крана. Ну от такі ми віряни, в церкву навіть не на всі свята ходимо. А що? Українська у нас одна і до неї їхати треба. Я б може і просила Лізу, та вона по роботі в Дніпро поїхала. Тоже ще нєрвоз і головний біль - нелюди як причеплються до якогось міста і закидують ракетами і шахедами. Сьогодні у них всю ніч було не спокійно. Отож Ліза в дорозі, а я на нєрвозі.
Ще декілька тижнів і татові роковини, в нього вже шостий рік, як пішов. Згадувала нещодавно твої слова, що ви з ним через три роки зустрінетеся. Бачиш, як ти слово своє тримаєш? Як пообіцяла, так і зробила.
Шкодую страшенно, що перед тим, як ти пішла, я ще не знала, що до нас прийде велика війна. Я б в тебе випросила обіцянку стати берегинею для нашої сім'ї. Хоча... Впевнена, що ти і без цієї обіцянки за нами придивляєш, що ти наш янгол - охоронець.
Пам'ятаємо і любимо тебе.
Твоя сім'я.

_{Posted using SteemMobile}