Польща. Продовження.

Тихи зустрів мене спекою, пустим пероном, підземним переходом з дохуліардом сходинок ( всі ж знають про мою сумку?🤔🥺), бійкою місцевих декласованих елементів в цьому переході і повідомлення на Вайбер від куратора що він буде за пів години 🤦
Заселилися в квартиру ( дуже навіть непогану з прилічними умовами) і отримали інформацію від куратора що "По-перше: це приміщення не надовго, бо воно дуже дороге, переселять в хостел в селі, як тільки там звільняться місця. По - друге: спец одяг ніхто нам видавати не буде, одягайте те що не шкода і обов'язково придбайте крокси ( вони не дорогі, десь з 25-35 злотих!!!). Третє - доїзд до праці коштує 20 злотих на п'ять днів, платити наперед ".
І ось тут мене перший раз накрила істерика. В Польщі зарплату платять в двадцятих числах за відпрацьований попередній. Тобто за чотири робочих дня серпня я отримаю гроші 20 вересня і мені треба буде на них прожити до 20 жовтня. А до 20 вересня мені потрібно було розтягнути ті 450 злотих, що я взяла з дому. З яких в перший день я витратила на поїзд 100 злотих, відкласти на доїзд до роботи ще 120 злотих, придбати крокси ( які, на хвилиночку, в мене дома є, і якби мені не обіцяли спец одяг і не брали мої розміри, а сказали взяти - я б взяла) за 25-35 злотих і можна покласти зуби в стакан і не виймати, бо жувати все одно нічого. Я і раніше розуміла, що якщо в Україні на тебе по великому рахунку всім начхати, то закордоном це примножується в тисячу разів. Але там я можу перехопити у сусідки, а тут навіть солі не зможу попросити, бо мови не знаю. В общім сльзи стояли в горлі, носі і лише через очі не вилилися, бо я ж доросла, самостійна жінка 🤦
Ситуація усугублялася тим, що я поїхала в Польщу приймаючи хімію і з твердим рішенням кинути палити - тобто не випить, не закурить. А знімать нєрвовий зрив спортом я не вмію ( ну взагалі не спортсменка 🤦)
Але і тут мені пощастило. Як би не склалося з тими огірками - доля підкинула мені подругу, ні - ПОДРУГУ, з якою всі подальші випробування проходить було набагато легше.