Спомини.

У нас в сім'ї було заведено, що зустріч Нового року повинна бути обов'язково з батьками. Мої тато з мамою завжди зустрічали в домі у маминих батьків ( бо татові жили в іншій області). Ми з сестрою і своїми сім'ями зустрічали в домі у наших батьків. Наші діти звикли, що спочатку Новий рік зустрічається з батьками, а потім можна росходитися по друзям, ялинкам і ресторанам. Вже в засвіти пішли мої тато з мамою, але ця традиція залишилася. Останні три, воєнні, роки, зустрічали не в повному складі ( бо хлопці на захисті), але все одно разом, у Наталі. І цього року збиралися до неї, аж сьогодні з'явилася підозра, що Наталка підхватила якийсь вірус. Тож можливо, що цього року традиція буде порушена. І Новий рік ми будемо зустрічати лише вдвох з Лізою.
Поки обговорювали меню святкового столу і займалася підготовкою рульки згадували зустріч 2024 року.

Тоді з Нікітою так сперечалися щодо релігії ( опіум це чи не дуже), що про те, що була шахедна атака і у нас недалеко збивали - ми узнали вже з місцевого телеграм - каналу.
Поступово перейшли до споминів яскравих новорічних моментів у минулому. Ліза пам'ятає чергу за мандаринами і горку - ракету, на якій розірвала курточку. Згадала як на санчатах каталася з дамби ( місцеві знають) і в неї врізався той, хто летів наступним. Новий рік вона зустрічала тоді з мандаринами і розбитим писком.
Я згадала історію, що стала майже сімейною легендою. У мене був фірмовий рецепт - "Червона курка". Обов'язково треба було десь дістати бройлєра, що в 80- ті роки минулого століття був ще той квест. Курку обмазували грузинською (☝️ обов'язково) аджикою і в духовку її ставили на пачку солі. Збиралися зустрічати з кумами ( така ж молода сім'я), то вирішили з кумою поїхати на Социк ( це майже 70 кілометрів, це наш місцевий колорит - їздити в місто, проживаючи в місті) по курку. Тридцяте грудня. Людей на базарі море. Сині бройлєри нам не дісталися, скінчилися десь за двадцять людей до нас. Ми тоді взагалі настоялися в чергах - то майонез, то горошок. При виході зустріли чергу за живими курями. Невелику ☝️ Я намагалася умовити куму відмовитися від цієї ідеї, та після того, як нам пообіцяли курині голови відрубати на місці - в мене шансів не залишилося. Купили ми курей і собі, і мамам і свекрухам. Баули в наших руках були непідйомні. Поки добиралися з Социка на ЮГОК пішов льодяний дощ. Те що промокли ми - то таке. Льодом взялася дорога. Майже дві години ми чекали автобус на зупинці - мокрі, змерзлі, злі. А коли автобус нарешті з'явився - слизько було так, що те, що ми в нього на карачках заповзали, то пів біди. Біда була в тому, що автобус не їхав, а по черзі навшпиньках переставляв колеса - раз, два, три, чотири. Те що ми повинні були проїхати за сорок хвилин - ми подолали за дві години. Коли я зайшла в квартиру і почала роздягатися, то знявши шапку зрозуміла, що в мене тепер нова зачіска. Десь за тиждень до цієї поїздки я зробила "хімію", тоді це було модно. І ось вся ця краса лежала в моїй шапці, окремо від моєї голови. Оточуючі боялися гучно сміятися, бо раптом я когось уб'ю, а в мене ступор був декілька хвилин. Це було задовго до Сердючки, але я вже тоді добре знала -"Не плачте, мамо, воно відросте", тож святковий настрій це мені не зіпсувало.

Десь в 12 чи 13 році зібралися ми з Наталкою і подружкою Оленою зустріти Новий рік в нещодавно відкритому, страшно модному ресторані "Усадьба". Замовили місця, оплатили святкове меню. Навмисно купили нові вишукані вечірні сукні, оздоблені хутром мексиканського тушкана. Посиділи з батьками і дітьми ( ну як положено) і викликали таксі. Навмисне домовлялися, щоб машина була представницького класу. В'їзджаємо в ворота "Усадьби" і (не скажу хто) каже: -" повертаймося додому, я забула зуби". Таксиста попередили щоб не дай бох нікому не розказував. Та якби ви бачили очі дітей, коли через п'ять хвилин ми заходили в квартиру і чули їх сміх, коли вони взнали чому ми вернулися - то ви б зрозуміли чому це стало ще однією сімейною легендою. А верталися недарма, бо вся закуска була взагалі не їстівна. Із смачного були лише житні сухарики і консервовані сливи, які принесла якась жіночка, що сиділа за нашим столом. Поїхали в ресторан з пляшкою водки і повернулися з ледь надпитою, бо мені в п'янках головне закуска і танці, а там першого не було, а другого не хотілося.

Хто хоче ще доповнити своїми споминами - запрошую в коментарі ☺️

_{Posted using SteemMobile}