Дядько Вова. Велосипед

Всім привіт!

Вчора мене запросили на контрольний огляд офтальмолога у вівторок. У вівторок рівно місяць з останньої операції на оці і потрібно дізнатися, які зміни і в якому обсязі відбулися за цей місяць. Тож на мене чекає поїздка до клініки.

А сьогодні я розповім історію, яка була багато років тому, у моєму дитинстві. Тож почнемо.

Все почалося з велосипеда. Отакий велосипед «Німан» був у мене в дитинстві. Ну, а якому велосипеду ще бути, якщо ти народився в місті Гродно, а ці велосипеди виробляють на сусідній вулиці.

Я ганяв на цьому велосипеді, гримаючи задніми пластиковими колесами. Але настав момент, коли всі мої друзі позбулися цього елемента безпеки і ганяли по дорослому, не боячись впасти. Але мені не вистачало сміливості, я відкрутив лише одне страхове колесо і з мене всі сміялися.

Ситуацію вирішив виправити маминий брат, мій дядько Вова. Найкращий дядько у світі, він мені був як батько. Шкода, що його вже 10 років немає з нами. Одного дня мого дитинства, він вийшов з дому і відкрутив підпірне колесо, сказавши, що треба вчитися їздити нормально, як усі люди. Я відповів, що боюсь.

Дядько Вова прочитав мені лекцію – дивитися тільки вперед, головою не крутити, на колесо не дивитися і не боятися, тому що він ззаду триматиме мене за багажник для страховки. Я набрався сміливості та поїхав. Треба сказати ось що ще, мій дядько мав мотоцикл «Ява», мені дуже хотілося коли виросту їздити на ньому. І мій дядько, знаючи це, навів аргумент, який змусив мене поїхати. Він сказав, що коли я виросту подарує мені свій мотоцикл, якщо навчуся їздити на велосипеді без підпірок.

І ось я їду, я не боюся, адже я знаю мене страхує дядько Вова. Я проїхав півдвору по колу і побачив, що мій улюблений дядько сидить на лавці і палить. Перша думка була – впаду, але я не впав, я просто їхав і отримував задоволення від того, що їду як дорослий без маленьких коліщат.

Я все літо ганяв на своєму велосипеді, усі літні канікули. А наступного року, дядько Вова, вирішив купити мені нормальний великий велосипед, але те, як ми його купували буде в наступній розповіді – завтра. А сьогодні лише фотографія того, що я вам завтра розповім.

Це красень «Лелека» Мінського мото-велозаводу – ММВЗ. А знаєте, як ми в дитинстві розшифровували ММВЗ? А я вам скажу – маленьких молокососів возити заборонено.

До зустрічі завтра, усім мирного неба, а поки зателефонуйте своєму дядькові, йому буде приємно.

P.S. Фотографії взяв в інтернеті, тому що немає в мене фотографій моїх велосипедів і тому що немає цих велосипедів, сфотографувати їх я теж не можу