Всім привіт із Одеси.
Сьогодні 17 лютого 2023 року і яскраво як навесні світить сонце. На вулиці +10 градусів тепла. Скоро весна.
Ну що ж, повернуся до головної теми оповідання. Після двох тижнів перебування в Одесі та ухвалення головного рішення у своєму житті ми поверталися додому.
Ось я на вокзалі міста Гомель, в очікуванні пересадки на поїзд Гомель-Гродно.
Повернувшись додому у нас дружиною виникла найбільша проблема з усіх, які нам ще належить вирішити. Нам треба було повідомити близьких про наше рішення. Забігаючи наперед скажу, нас ніхто не зрозумів. А дехто вирішив, що ми жартуємо.
Ми не жартували.
Ми почали продавати майно, яке скупчилося у нас за роки життя. За рік і три місяці ми продали автомобіль, всю побутову техніку та меблі та найголовніше квартиру. За якоюсь іронією долі сталося це у мій день народження. З нажитого непосильною працею майна у нас залишилося шість великих дорожніх сумок із речами.
Це я влітку 2016 року сиджу на Замковій горі в місті Гродно і намагаюся зрозуміти зміни, що відбуваються.
Як усі законослухняні громадяни ми з дружиною поцікавилися, як після переїзду нам узаконити своє перебування в Україні. Але з інформацією з цього приводу було багато проблем через відсутність такої. І ми записалися на прийом до українського консула в Республіці Білорусь. У призначений день і годину ми прийшли до нього. Він подивився наші документи і дізнавшись, що моя дружина народилася в Україні, сказав, що хвилюватися нам нема чого, приїжджайте, а там розберетеся, все у вас буде добре. Ех, він мабуть знав про букет труднощів, які нас чекали з легалізацією і вирішив не лякати раніше часу. Ми потім не раз згадували його і думали, що скажи він правду, то ми нікуди не поїхали б.
13 грудня 2016 року, взявши 2 сумки з найціннішим, ми виїхали в невідомість, відступати було нікуди, бо в кишенях у нас лежали паспорти ПП. Це такі білоруські паспорти, у яких немає прописки, а є відмітка вибув на постійне місце проживання – у нашому випадку в Україну.
16 грудня 2016 року ми знову були в Одесі. Оселилися на орендованій квартирі і зайнялися пошуком квартири для покупки. Квартиру ми знайшли на другий день пошуків та 19 грудня ми знову їхали до Білорусі. Частину грошей ми дали як заставу продавцю квартири, а залишок, ви не повірите, залишили зі своїми речами в орендованій квартирі. Повернувшись через 10 днів з рештою суми, ми мало не отримали інфаркт, дізнавшись, що під час нашої відсутності запасний ключ від орендованої квартири лежав в електрощитку на сходовому майданчику поряд з квартирою. Але слава богам нічого не пропало. І 27 грудня 2016 року ми переступили поріг нашого нового будинку.
Ми видихнули з полегшенням, але дарма, оскільки попереду нас чекали нові труднощі, але на носі був новий рік, а ми не знали, що на нас чекає, ми просто були щасливі від того, що ми живемо в Одесі. Мрія здійснилася.
Далі буде….
До нових зустрічей..