Конкурс "Мій куточок світу" #5. "Дім, милий дім..."

Я вирішив не пропускати також і п'ятий етап конкурсу від @bazer "Мій куточок світу". Я збирався продовжити свою історію про свою минулорічну мандрівку в Карпати, але подумав, що хочу зробити паузу і написати про щось інше. А в рамках цього конкурсу я побачив допис від @tinochka2 про її затишний куточок - дачу онучки. То ж я вирішив теж написати про "дачу" (у голові на мить вигулькнув двано забути термін із дев'яностих - фазенда 🙂), в якій я живу - мій дім. Ну, це не дача, але я живу в оточенні природу, то чому б і не провести таку паралель? 😉 Тим паче, щ недалеко від мене розташований дачний кооператив, який, втім втратив своє первинне призначення і там постійно живуть люди.

То ж дім, милий дім... Я його довго будував, навіть фундамент робився у два етапи. Першу, "підземну" частину я з допомогою із толоки з родичів та друзів залив ще до одруження, ми ще не були навіть знайомі із моєю дружиною. Це була відверта авантюру (не одруження! 😊), на яку підбив мене батько мого найкращого друга, а згодом і кума. Потім була довга пауза, знайомство із дружиною, весілля, народження Даринки і ось коли розпочалася війна на Донбасі у 2014 році, я вирішив доробити фундамент? Дивно скажете? Ну, тоді ця війна ще не сприймалася як екзистенційна загроза, на жаль, та й зараз люди і ми в тому числі щось робимо, щось будуємо, бо не можна жити постійно в очікуваннях неминучого кінця або ж навпаки, відкладати усе до перемоги.

Коли я завершив повністю фундамент, була знову пауза, потім ми взялися навести порядок з документами (бо їх не було), довелося трохи переробити фундамент 🤷‍♂️, тоді стартонуло власне будівництво: коробка, дах, вікна, двері. Щось робили майстри, щось своїми силами, коли не було коштів. Знову пауза. А вже у 2021 році ми зрозуміли, що нарешті в'їдемо, що дуже втішило нас з дружиною, бо ми по суті кочували і певний час жили розділено, коли народився Маркіян. Не буду ще раз описувати чому і всі подробиці, це все потроху є у десятках постів. І навіть те, що ми закінчили лише перший поверх (і то не все 😄) і переїхали перед Новим роком за півтори місяці до Великої війни, і те, що було потім і де я був. А факт залишається фактом - я покинув дім, як тільки закінчив справу, що зайняла дуже вагому частину мого життя. І лиш минулого року я (і то не сповна, бо ж війна, де там повністю насолодишся мирним життям, коли тебе підсвідомо жере за це провина, не всі такі безтурботні, як ті, хто виїхав за кордон і пише - мені добре тут, а це ваш вибір - помирати там.

А я зібрав світлини, зроблені біля мого дому, які свідчать про те, як нам цікаво жити там. Бо у нас красива природа, можна випити кави з канапкою вранці на терасі і уявити, що ти в Карпатах, можна восени зробити десять кроків і знайти підберезника (чи мухомора 😁), можна посмажити шашлик з друзями, а можна з ними ж плідно попрацювати, можна врятувати синичку, а можна влаштувати фотосесію на гарбузах. А ще радіти, що дім великий (але не тоді коли платиш за комуналку 😉), бо сім'я розширюється і я не тільки про те, що ми взяли кошеня)). І кожен день проживати як останній у найбільш позитивному значенні цього слова, щоб насолодитися кожною щасливою секундою, яка нам випадає, щоб зберегти ці спогади у своєму серці, бо можливо колись це єдине, що зігріватиме холодної зимової ночі...

Деякі з фотографій вже публікувалися (можливо) у Стіміті, деякі на інших платформах, я просто не пам'ятаю, які і де. З моєї теперішньою пам'яттю подібна ідентифікація є мегаскладною задачею😞.