Конкурс "Зимовий настрій". Повернення зими

Мені вже здавалося, що я точно не братиму участь в конкурсі "Зимовий настрій" від @olesia (здається це вже вдруге 😄), ну хіба що зі старими фотографіями і трохи поностальгувати, але це трохи інший конкурс 😉. Аж тут раптом сьогодні до нас повернулася зима. Я знаю що це ненадовго, на один день, якщо вірити прогнозу погоди. Але настрій це повернення мені сьогодні задало якраз відповідний, щоб не соромно і з чистою совістю взяти у конкурсі. Ну і фотографії зовсім свіжесенькі.

Сьогодні, коли я відсунув вранці штори, мене знову це вразило, вже вкотре. Мабуть десятки разів (а може і більше сотні) я бачив, я перший сніг ледь вкриває землю і я щоразу продовжую милуватися цим видовищем. Можливо це явище новизни, свіжості, чистий, не торканий білий сніг, невинний, якщо хочете)). І навіть мабуть ще гарніше, що він ледь притрусив землю, ніби це лише початок зими і всі свята ще попереду, Різдво, Новий Рік, хоча, звісно, і вони цього року, як минулого не давали тієї радості і дитячого захоплення святами. Це відчуття для нашого покоління мабуть вже втрачене назавжди, бо завжди пам'ятатимемо про кров, біль і смерть, які принесла із собою Росію на нашу землю. І якби ми не хотіли б це забути, ми мусимо про це пам'ятати, бо ті, кого ми пам'ятаємо, і надалі живуть у наших спогадах. Ми мусимо пам'ятати з усіх сил, бо це не пусті слова. Бо ми нічого насправді не знаємо що там, за межею смерті, але якщо ми забудемо всіх, кого ми знали та пам'ятали (бодай їх, бо неможливо пам'ятати про людину, яку ти не знав), то це буде наче ця людина померла вдруге, цього разу назавжди.

А оце знайшов загублену дитячу іграшку, яку обліпило снігом. Кумедний Грю з мультика мчить на байку 🙂.

Ще кілька фотографій зі школи, коли я вранці відводив на заняття малого. Засніжені лавочки під ліхтарями виглядають дуже красиво).