Не спогади

Привіт, друзі! Сьогодні вся стрічка заповнена дописами про початок повномасштабної війни 24 лютого 2022 року. У всіх соціальних мережах, зокрема й у нашій спільноті, таких дописів дуже багато—відсотково точно більше половини.

Я не маю настрою писати про цей день і всі наступні. Втім, справа навіть не у настрої—його можна пересилити. Просто я не готовий про це говорити. Але сьогодні протягом дня не сталося нічого особливого. Я навіть жодної фотографії не зробив, тож завис у роздумах, про що писати. Можна було б узагалі не писати допис, але раз уже піднявся на другий поверх, сів за комп’ютер, то вирішив, що поділюся чимось буденним.

День, хоч і звичайний, мав свою особливість. Я нарешті знайшов час, щоб почати вимірювання та приблизні підрахунки для облаштування другого поверху. Тобто, як "подальшого"—він у нас досі не облаштований. Тут потрібно зробити все: підлогу, двері, стелю, довести до ладу міжкімнатні перегородки. Роботи просто купа, і вже зараз очевидно, що набіжить чимала сума.

На початку війни про жодне будівництво навіть не йшлося. Я казав дружині, що нічого не варто починати, адже не було розуміння, що буде далі. А потім, десь через пів року, вже ближче до кінця літа 2022-го, почав говорити, що варто щось робити, щоб життя поступово поверталося до звичного ритму.

Сьогодні багато хто пише про те, як люди адаптувалися і навчилися жити у воєнних умовах. Тривоги, вибухи—усе це стало частиною буденності. Якщо на початку війни люди хоча б намагалися ховатися під час повітряних тривог, то зараз, чим далі від фронту, тим менше уваги звертають на сирени. Хоча варто зауважити, що саме в перший рік війни прилітало, мабуть, найчастіше до нас до Львова (я про ракетні удари, дрони з'явилися пізніше).

Геть засинаю… Я думав, що сьогодні напишу якийсь рефлексивний допис. Коли починав писати, ще був бадьорий, зовсім не такий сонний, як зараз. Але щойно буквально на кілька хвилин вирубився, сидячи в кріслі, і тепер страшенно хочу спати.

Тому допис вийшов трохи незавершеним, вибачте. А, можливо, це й на краще, бо, як я вже казав, сьогодні мені й не хочеться надто заглиблюватися в думки. На добраніч усім! 😴