Пізанський сніговик і катання на санчатах

Привіт, друзі! Лише вчора ми з дітьми зробили сніговика (в основному я звісно 😁) зробили сніговика, а сьогодні закінчив своє коротке життя)). Бо вдень насправді дуже тепло, хоча вночі і мороз. Отож ще вчора сніг підтопився настільки, що сніговик дуже небезпечно похилився, але вночі його схопив мороз і наче цементом все з'єднав до купи, то ж у такій дивній позі (схожій на знамениту падаючу вежу в італійському місті Піза, тому така і назва) сніговик прожив приблизно до обіду.

А вранці, коли я підняв штори, я замилувався цим видовищем, яке здавалося б порушує закони фізики (насправді ні, не порушує, просто все гарно змерзлося, а масивний "постамент" примерз до землі і ця сила виявилася сильнішою за силу тяжіння, ненадовго 😄). То ж поки сніговик ще стояв, я швиденько щось накинув на себе і вибіг надвір, щоб зробити фото, поки наш сноумен не гепнувся. Я думав він ось-ось упаде, але він ще кілька годин протримався.

До речі, на стіні будинку позаду сніговика можна помітити велетенську пляму світла, наче хтось запустив гігантського сонячного зайчика. По факту так і є, це сонячне світло відбивається від вікон сусіднього будинку через дорогу.

Отож, на сніговика я дивився приблизно десь до обіду. Звісно не весь чи спеціально, просто час від часу підходив до вікна із Максимом. Ми з ним півдня були лише удвох, бо дружина із старшими дітьми поїхала в кіно на "Соніка", Маркіян давно вже хотів.

А коли вони приїхали додому, приблизно через годину, ми пішли кататися на санчатах. Цього разу я був ініціатором, бо я підозрюю, що вже завтра, можливо через два дні увесь сніг розтане і цілком можливо, що цієї зими покататися на санчатах вже не вийде.

Якраз тоді я і сфотографував рештки снігового велетня, що впав:

Отож, ми вирішили на гірку, але це вже нагадувало казку про те, як квітень та травень до березня в гості ходили, той момент, коли березень все розтопив, а його брати змушені були до нього на човні плисти - на дорозі були скрізь калюжі, а ще мокра снігова каша. Я вже навіть подумав чи не повернутися нам додому, та все ж ми пішли. Частину дороги діти їхали на санчатах, частину ішли пішки. Нас було троє доросли х і четверо дітей, я тягнув Даринку і Маркіяна, моя сестра -свого малого, а ще з нами була сусідська дівчинка із своїм татом. Вона мала якраз звичайні дерев'яні санчата, якими було дуже важко кататися по розкислому снігу і вони майже не їхали. Довелося трохи нашим дітям з нею мінятися або їздити по двоє (в цьому випадку за рахунок здвоєної маси такий екіпаж їхав найдальше).

Діти були задоволені, хоча і втомилися швидко. Мабуть через те, що було занадто жарко, бо сьогодні сонце знову сильно нагрівало повітря. А ми всі все ж були одягнути по зимовому і душе швидко усі запарилися. А більш легко одягнутися теж не було змоги, бо діти часто падали і швидко б промокли від мокрого снігу.

Як я вже казав, маю підозру, що цієї зими діти вже навряд чи зможуть ще так покататися, але поживемо - побачимо, буває всяке, можливо ще буде холодно і сніг, все ж попереду ще третина січня і цілий лютий. 👀