Подарунки і "подаруночки"

Привіт, друзі! І знову вже дуже пізно я починаю писати пост, наче і сім за комп'ютер більше, ніж пів години тому, але почав клацати пальцями по клавіатурі лише зараз. Частково це через те, що я читав дописи у спільноті і залишив кілька коментарів, а значною мірою через те, що я не знав підступитися до написання. А ще коли прочитав допис @strecoza про те, що пів країни скаче, а пів країни скаче і це повернуло мене в часі на більш ніж рік назад, коли мене просто розривало на шматки від того, що хтось може веселитися, а десь там гинуть люди, захищаючи свою країну чи від обстрілів у прифронтових містах. Не буду все це описувати, допис трохи не проте, а про радісну подію - як діти тішилися подарункам у день святого Миколая. Але як про це писати, як десь знову прилетіла ракета і загинули люди? Однозначної відповіді нема, просто треба вибрати для себе точку опори і відштовхуватися від неї. Мої рефлексії приземлив теплий і душевний з легкою щемкою ноткою допис від @olesia. Так, люди загинули, так щодня наші захисники гинуть і заливаються слізьми їхні рідні, але діти мають право радіти. Бо ця коротка мить щастя можливо буде саме тим світлим спогадом, що колись допоможе їм вижити серед безкрайнього мороку (сподіваюся, що ні, не буде цього моря мороку ні в кожного з них у житті, але треба бути готовим до темних часів і для того, щоб їх пройти, потрібне світло, факел, смолоскип, свічадо і світлі спогади, які ми їм даруємо, можуть бути саме таким свічадом.

Взагалі мої емоції сьогодні є такими ж двоїстими, як і сьогоднішній святковий день (по факту вже вчорашній), бо це і день святого Миколая, що розносить подарунки чемним діткам, і день Збройних сил України, день тих, хто боронить нашу землю від східного мороку і теж доставляє цим тварюкам подаруночки, але вже нечемним, шкода, що подаруночків для них дуже мало. То ж це був наче здоровенний пролог, але поки я його писав, то спати захотів (а що тут дивуватися, п'ять хвилин до першої 🤷‍♂️), то ж буде все трохи не так (та воно вже пішло не так, бо почав я з рефлексій).

Отож Миколай прийшов, щасливо виконав свою місію (ніхто з дітей його за бороду не зловив), вранці була розпаковка подарунків, знімання відео для численних родичів, які також внесли свою лепту, щоб мішок святого був не порожнім)). але головне, що була зірка, найбільш бажаний пункт в листі до святого Миколая - трансформер Бамблбі. І то нічого, що корпус не ідеально припасовувся, коли робот трансформувався (не сам звісно), головне, що в нього сині очі і це справжній Бамблбі, сказав Маркіян. Тут я мушу зізнатися, що мені пощастило, бо я цього факту не знав 😄.

А ще були розмальовки і фломастери, Маркіян, як Даринка, теж любить малювати (їй також дісталися фломастери)

А собі і дружині купив собі цукерок, підсолодити настрій. Бо діти ще малі і вірять в Миколая, то вже потім до них доходить, що можна і батькам подарунок зробити, коли вони знатимуть, що це батьки їм замість Миколая кладуть подарунки під подушку.

Все, не можу більше, йду спати. Вибачте, що допис трохи незавершеним вийшов. Всім мирної ночі!