Про паляницю. Повернення додому

Так, і що це знову коїться? Забіг щоб швиденько написати допис, бо ж немає часу байдики бити (це цитата, якщо що, але лапок не ставлю спеціально 🤪), але спочатку довелося на коментарі повідповідати (бо як же залишати їх без відповіді, коли тобі щось пишуть, стараються), потім дописи трохи почитати, потім знову покоментувати, бо ж руки чешуться принаймні написати щось хоча б у тих дописах, що привернули мою увагу і... часу щоб написати допис вже не лишається. Тобто лишається дуже мало, бо ж я його все одно напишу)).

То ж до чого тут паляниця? Ну, до обіду ми були в Яворові, доїдали вчорашній шашлик та інші смаколики, що залишилися з дня народження 😁. Тут у певний момент прибігає до мене Маркіян і просить: "Тату, зроби мені паперового літачка". А я є лише одного типу вмію робити, ще в школі навчився, та й так крізь роки і запам'ятав, хоча спосіб його зробити доволі хитромудрий. Та й вигляд у нього доволі незвичайний. І цей вигляд сьогодні вразив іменинницю, яка "обізвала" мій літачок "шахедом". Я не зовсім згоден, але він і справді має нетипову форму, то ж їй можна пробачити. Але щоб не плутали з цим ірансько-кацапським виробом, вирішив дати йому цукраїнську назву. Тут мені в голову прийшла ідея назвати мій літачок як наш відомий дрон-ракета "Паляниця". То ж я так і його підписав)).

Додому ми повернулися після обіду. Хоча мені не дуже хотілося, але треба було наново запалювати котел, бо ж дрова всі згоріли. Звісно, я міг попросити підкинути дров шваґра, бо він все одно заходив Міку погодувати, але там треба зловити момент, коли дрова майже повністю згорять, щоб підкинути їх і не задимітися (я вже напрактикувався), то ж вирішив його тим не озадачувати, тим паче що треба було вигорнути попіл і зробити невеличку чистку. Не надто чиста робота, то ж після неї завжди іду в душ.

А вечір був красивий, сонце сідало і просто неймовірно підсвічувало останніми промінчиками все довкола. Маркіян навіть попросився надвір на прогулянку. Дружина спочатку не хотіла впускати, бо ж до закінчення дня лишалося від сили 10 хвилин, але я все ж вирішив, хай іде, бо все одно мав передати подарунок від тещі сватові (тобто батькові), то ж чому б малому не прогулятися із мною?