Роздуми про призабуте

Привіт, друзі! Чесно кажучи, я вже пів години сиджу тут, намагаючись написати допис: щось читаю, щось коментую, трохи «завис», шукав фотографії, намагався згадати одну річ, слово, яке можна було б використати в даному випадку.

А спонукав мене до цього допис від @mama21, яка поділилася спогадами про свою собаку, бабусю, а також про важкий і просто жахливий місяць – лютий. У її розповіді була історія про перервану вагітність: її наречений не зробив необхідних аналізів… але це неважливо зараз, а хто не читав цей допис, можете зайти і прочитати в оригіналі, чого я буду це переказувати і перекручувати Сам факт, що ця історія про втрату була схожою на те, що сталося в нашій сім’ї.

Колись у нас теж була подібна ситуація: дружина завагітніла (це було після народження Даринки), але тоді захворіла на грип. Сильний запальний процес і постійний кашель, мабуть, призвели до трагічного результату – плід завмер. Дружині довелося проходити чистку. Це був жахливий досвід, шок. Той рік був важким. Хоча за календарем це вже був 2017-й, для нас він все ще відчувався як продовження попереднього. Особливо для дружини. Восени, у листопаді, помер її батько. А взимку – ця втрата…

І найгірше те, що я не можу точно пригадати, коли саме це сталося. Наче вилетіло з голови, можливо навіть і у лютому. Я навіть зайшов у Google Фото, сподіваючись знайти хоч якусь згадку, але нічого не знайшов. Тоді ми менше фотографували – хорошого телефону не було, який би автоматично зберігав усе в хмарі. Ми якраз купили фотоапарат, більше постили в Steemit, але це були радше творчі дописи, ніж якісь особисті спогади. Тому я думав пошукати якісь згадки в наших старих публікаціях, але відмовився від цієї ідеї. По-перше, гортати довелося б дуже довго – я тоді не вів жодних тегів чи позначок. По-друге, це все ж таки було 8 років тому. Дружина вже спить, поки я тут після півночі пишу допис, завтра її спитаю.

Тож я просто сиджу і думаю про те, що з усієї тієї ситуації залишилося лише неприємне відчуття. Ніби сором, незручність, але водночас і якийсь смуток через те, що це життя так і не відбулося. Я розумію, що багато людей переживають подібне – у когось викидні трапляються постійно, але інколи все ж виникає думка: А що якби? Хто б народився? Як би все склалося?

Але я її проганяю. Це не має сенсу. У нас є троє чудових дітей, яких ми дуже любимо, і думати про якісь гіпотетичні сценарії не варто. Адже історія не знає слова «якби». Те, що сталося – сталося.

Хоча минулого року ми з дружиною дивилися чудовий серіал Темні матерії. Він якраз і дає можливість уявити, що було б, якби ми могли зазирнути в альтернативні лінії нашого життя, якби ми зробили інший вибір… Там використовується одне теоретичне припущення, що кожен наш вибір на квантовому рівні призводить до утворення цілого нового всесвіту. Ця ідея не нова, але у "Темних матеріях" це здається вперше екранізували. І хоча серіал не ідеальний і залишається багато не закритих сюжетних дир, все ж він мені дуже сподобався. Можливо варто було написати рецензію по ньому одразу після перегляду, коли враження ще були свіжими. Я загалом міг би більше рецензій писати, бо все ж фільми чи серіали ми дивимося з дружиною, багато хто у спільноті дивиться своїми враженнями від перегляду, я міг би скласти певну конкуренцію😉.

---

На першому фото - гіпеаструм, який сьогодні у нас розквітнув. А це ось такий захід сонця ми сьогодні мали, фото зроблене з вікна кухні, просто залишу його тут: