Хочу вас познайомити...

Усім привіт!

Хочу сказати, що вчора, коли зустрічалися весна із зимою – Стрітення, температура повітря була на боці весни, яскраве сонце, плюс шість градусів тепла. Я думала, що у лютому прийшла весна. До вечора пішов дощ ... А вночі знову мінусова температура, дощ зі снігом, який до ранку вже був тільки снігом ... А ось дороги стали слизькими і дзеркальними - ожеледиця ... Я вранці виносила сміття в контейнер качиними кроками, потім сваха у дворі доріжки посипала сіллю ... Це про погоду.

А що в нас у чаті родового дерева? Ага, вчора я пропустила, тому підключилася сьогодні - рід Зоря і Чумак згадували добрими словами мого брата Сергія, він був іменинником учора... Про Сергія я розповідала раніше, як він під час бойових дій у Маріуполі загинув біля свого паркану, не встиг добігти до укриття... Світлая йому пам'ять...

Ось, що написав про Сергія мій рідний брат Сашко:

Світла пам'ять моєму двоюрідному братові Сергію… Він був доброю, мирною людиною, яка любила життя, але війна забрала його надто рано. Трагічно загинув у 2022 році під час варварських бомбардувань рідного міста. Нехай спочиває з миром, а в наших серцях житиме вічно. Царство йому небесне…

Я з радістю знайомлю вас зі своїми новими друзями у поезії, це Сергій Солдатський, він нещодавно зайшов до мене на сторінку та запропонував творчу дружбу – дружити будинками, у його резюме – Україна, Київ. Він пише російською мовою та іноді публікує вірші своїх друзів – українською. Нині він у Німеччині. Ось що я знайшла на його сторінці:

Представляю самобутнього, поета, воїна, українця, який є своєю творчістю, реальну ментальність України, діючого сапера, Олександра Коробейнікова.

А,знаєш,страх -
уже не той!
Він - не керує тілом.
Ми вивчили,
як спати під обстрілом!
Не плакати і в ступор -
не вставати, як колода...
Сьогодні, - кожен
став Бійцем!
Прийшла Негода!

І Оцет - випитий...
Й - вино ...
Розбиті чаши ...
Давно війною вказано,
де - "враг", де - "наші".
Мільйони піднято очей,
став люті - концентратом!
І той, хто став тут,
пліч О пліч,
той зветься "БРАТОМ"!

А,знаєш,ми - такий народ,
що нам, для щастя,
не треба "зводити кінців".
Аби, - не скуті в нас зап'ястя!
Пустелю - перетворено на сад! Зітрем руїни!
І знову відбудуємо
міста для України!

буде, - Новий Дім!
І Храм, - в моїй Вітчизні!
І будуть задоволені УСІ!
Навіть, - капризні!
І буде Сонця каравай -
на Синім Блюді!
Як нас нащадки назвуть?
Та, просто, - ЛЮДИ!

А це мій друг, він зараз живе в Ізраїлі, а раніше мешкав у Маріуполі. Ми з ним познайомились на поетичному сайті. Михайло вирішив писати вірші лише українською мовою... Вважає, що довго йшов до цього. Ось такі вірші тепер народжуються з-під його пера:

Ілахім

Будь такою, яка ти нині є.
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
Королевою – і в господі я,
І на вулиці б на руках
Ніс тебе. А єдиний подіум
Для такої - Молочний шлях.
Не потрібні тобі портфоліо,
Щоб затьмарювати зірок…
Я чаруюсь, я божеволію.
Ти – натхнення, ліричний шок!

Господинею будь і ненькою.
І п'янкою, як сік лози.
Чарівною. Комусь гарненькою,
А для мене – взірцем краси.
Будь довершено бездоганною -
Гордий погляд, шляхетний стан.
Не Джульєттою і не Анною
(Я ж і сам не якийсь Жуан) –
Будь собою завжди: грайливою
І стрімкою, як левеня.
Сонцем грій, охолоджуй зливою.
Щоб без тебе не зміг і дня.
Та й пригнічений був годиною,
Де без тебе вона пройшла.

Будь коханою, будь єдиною.
Морем лагідності й тепла.
Неочікувана, як «еврика!»,
Неосяжна, як небеса…
Як не бути строфі шедевриком,
Якщо в ній є твоя краса?
Оченят твоїх відображення
Або посмішки відбиття…
Хай нащадки вивчають, вражені -
Наче приклади для життя.

Будь бажаною, наче рай, вночі.
Будь такою, як хочеш ти.
Неосяжною в милих крайнощах.
Щоб був радий і пішки йти
Від Чернігова хоч до Самбора
За тобою - щаслива путь.
Будь моєю… Але насамперед
Будь щасливою. Просто будь!

Наталья Мироненко

Сєвєродонецьк, Луганська область, Україна.

Наталя Мироненко до мозку кісток - українка, вона ще у 2022 році у відгуку написала: "А я потроху звикаю до того, що можу увійти сюди лише з телефону. Таким чином – нових віршів тут уже, схоже, не буде). Мій антивірус вважає цей сайт загрозою)).
Тому після всього, що трапилося в країні, Наталя нових віршів не виставляє... Її читачі переживають, як вона? Чи жива? Здорова?

Каяття

Наталія Мироненко

Ненько моя славна, доленько сумна!
Чом ти безталанна та й одним-одна?
Як трава, зімята, стоптана, суха - Наче розіпята без вини й гріха.

Кара нескінченна поміж двох світів:
Ніби наречена для чужих сватів.
Хоч і не ледащо – в скруті без кінця.
В наймички, хіба що – та не до вінця.

Звична до сваволі, звична до біди.
Лиш зазнала волі – кажуть: «Не туди!»
Вже й не маєш слова – ріжуть без ножа!
Навіть рідна мова стала, мов чужа.

Ніде правди діти: сила є в руках,
Тільки власні діти – мовчки, по кутках.
Спраглими вустами кличеш: «Хто ви є?».
Селами й містами – наче не твоє.

Сумно, що не маю, чим допомогти.
Все – та «хата з краю», все оті «свати».
Наче неспроможні, бо не до снаги,
Бідні та заможні – власні вороги.

Вибач мені, мамо, що не маю слів,
Що мовчу так само, поки тебе в хлів
Заганяють з волі пасинків твоїх.
Звикли до сваволі – от, у чім наш гріх.

Я з радістю відкриваю нові імена людей, які й у думках і діях своїх служать Україні. Якщо є українські вірші, пісні – отже, є українська мова.

Моя мова не мертва

Наталья Мироненко

Не дрімає душа і не спить голова –
все шукає свій сенс та потрібні слова,
бо на це неможливо забрати права.
Віддаєш їх покірно – ти жертва.
Хай там дивляться косо: затята, чужа.
Є у мене земля і терпіння межа.
Як би хтось не цурався і не зневажав –
моя мова жива, а не мертва.

Дякую всім, хто поряд зі мною!

Бережіть себе...

Слава Україні...Героям Слава...

Ольга Зоря