Моє життя у віршах

Всім привіт!

Моє улюблене свято – Всесвітній день Поезії, його ми відзначаємо 21 березня. Вчора я знову переглянула свої поезії на поетичному порталі, фотографії у галереї. Скільки років я в поезії? Важко порахувати ... З дитинства говорила в риму) Навіть у дитячому садочку, пам'ятаю, читала на святі свій віршик, мабуть - найперший про м'ячик!
*Скаче м'ячик: стриб та скок! Ним грає дитячий садок.
Діти ляскають у долошки, раді Каті та Антошки!
Любимо м'ячик ми на "ура"- це найкраща наша гра!"))

Трохи змінила слова, щоб не загубилися рими українською, я ж розмовляла російською завжди...

Це я зараз доросла тітка)), а тоді я була ось такою – тут мені три роки, але мама працювала, щоб зробити мою годувати, а я залишалася за няньку з немовлятком - братом.

Коли він плакав, пам'ятаю, давала йому посмоктати барбариску, тримала міцно цукерку за один кінець, а другий він облизував ... Мама лаяла мене, коли дізналася - адже він міг цю цукерку сильніше потягнути і подавитися ... А ми вдома одні ... Слава Богу все обійшлося))

У 2011 році я зареєструвалася на поетичному порталі, відразу ж почала активно вивчати віршування, працювати над римами, уникаючи дієслівних рим, тому що це занадто просто для мене, я в риму розмовляю, часто прокидаюся з віршами...) А це фотографії, які нагадують мені про мою головну сторінку - поетичну.

Ось такі були колажі - аватари на моїй поетичній сторінці.

І це тільки частина ... Деякі робила я, деякі мені надсилали друзі, робили в подарунок) Тому я їх могла міняти хоч щодня))
Ось ця королівна на тлі Маріуполя – це подарунок точно)) Ось такий мене бачать мої читачі-друзі))

А ось така я насправді, далеко не красуня, але як сказав мені мій друг: "неймовірно приваблива")) Жартую, звичайно. Для мене зовнішність людини як фантик для цукерки. Ми – це ті, хто у нас усередині. Це наші душі! Моя душа живе у віршах ... Поети завжди помічають все навколо трохи інакше, ніж решта ... Як говорив мій друг-поет, що він у школі написав у творі, що їжачок на своїх лапках ніс планету)) А вчитель дивувалася і не могла зрозуміти,чому не планета їжачка, а він планету))) Ми, поети - трохи інші...Я вранці після дощу збираю пінцетом черв'ячків, щоб їх випадково не розчавили)) А свати дивуються... Дивна...

Коли я прийшла на поетичний майданчик, щоб навчитися, набути навичок, брала участь у всіх конкурсах, займала призові місця, було багато грамот, зберігся випадково в телефоні цей диплом за конкурс в одній передовій групі Софії, там було престижно брати участь і перемагати.

Брала участь у клубі "Слава фонду", там двічі посідала перші місця)) Потім без моєї згоди мене включили до конкурсу "Народний поет", і я не могла зрозуміти, чому в мене щодня стільки читачів? Тоді я потрапила до трійки переможців-фіналістів конкурсу, але до Москви не поїхала за нагородою, бо це був 2014 рік – початок всього, що триває сьогодні... Тоді я написала ось такі вірші у громадянській ліриці:

Мій рідний край, до мене вітер лине,
Проміння сонця скаче по верхах,
Кохана Ненько, рідна Україно,
Де гомін трав духмяних не стиха.
Калюжі, мабуть, горобцям внагоду,
Вони стрибають жваво біля нас.
З калюж похмурих сонце п'є негоду,
Перемагає думки кожен раз.
Мені для щастя дуже мало треба,
Ні, не сумую – навіть навпаки…
Бо навкруги – таке блакитне небо,
Та щирі хлопці - всі немов синки.
Думки збираю в величезну зграю,
Щоб сум пройшов та дощ відвуркотІв …

Бо я на зустріч вже давно чекаю,
Та червонію від передчуттів.

© Copyright: Ольга Заря 2, 2014

Пам'ятаю, як брала участь у командних конкурсах, це була така яскрава сторінка. Познайомилася із сильними поетами, у яких могла навчатися поетичній майстерності. Пам'ятаю, як мені запропонували вступити в спілку письменників Росії, але я сказала, що я в спілкі письменників України, хоча пишу в основному російською) Ось моє свідчення...

Сьогодні деякі мої поезії потрапили до Ютуба, їх озвучили і діти, і дорослі, це озвучує наш український поет:

Дякую...

Ольга Заря