"Перестала любити грудень, він забрав вас назавжди..."

Усім привіт!

Сьогодні їздила до собору - поставила свічки, замовила панахиди чоловікові та синові, заодно братам, загиблим у Маріуполі.

Цього року виповнилося 16 грудня - 9 років, як пішов чоловік та 5 років, як помер синок Ванечка - 17 грудня.

В чаті родового дерева брат написав:

Сьогодні дев’ята річниця, як перейшов у кращий світ Володимир — чоловік моєї сестри, добра, щира й неймовірно працьовита людина. Він був господарем із золотими руками, ніколи не образив навіть комахи й завжди був поруч, коли потрібна допомога.
Дорогий Володимире, ми пам’ятаємо й цінуємо все, що ти зробив для нас і цього світу. Ти пішов, але залишив по собі тепло і світло.
Ми з твоєю коханою дружиною ще маємо багато добрих діл попереду. На нас чекають десятиріччя плідної праці й добрих звершень, і в кожному з них буде часточка твоєї любові й турботи. Дякуємо тобі за все. Пам’ятаємо і любимо.

Ще трохи – буде Новий рік.
Де ж ти? Моя надійна опора?
Мені Соломон сказав, що "все пройде"...
Але легше стане, мабуть, не скоро...

Світла пам'ять мого чоловіка Володимира. Серце зупинилося на бігу ... Пішов 16 грудня - дев'ять років тому.

Сьогодні я написала вірші, присвячені своїм рідним чоловікам. Сказати, як мені погано без них сьогодні - це нічого не сказати... Сльози ллються самі... Зараз скопіюю вірші та перекладу їх українською мовою.

Мої мужики

Негоді пекельній всупереч - у мене в душі для вас - проталіна...
Милі, рідні мужики.. Ви прийшли до мене і це правильно...

Як же погано у світі мені без вас у похмурій атмосфері зачарованій.
Світло зорь запалилося і згасло... "Вірний кінь з ногою переламаною"...

Знаю, вам відомо про все.
Все, що можна, у мене викрали... Навряд чи з вами минуле врятуємо,
Милі ангели-охоронці...

Не підсохли сльози досі, все чуже - і дома, і вулиці.
Ховає смуток Небесний диригент, але глянувши мені прямо в душу, хмуриться.
Він хотів, щоб щаслива була, щоби частіше голос неба слухала.
Але заглухли всі дзвони, протягами пошматувало душу мені.

Ну їх до біса - ці протяги... Чому вони мої - як правило?

Мені б теж з вами, мужики ...

Тільки крапки ще я не всі розставила ...

А це вірші про Ванечку:

Світла пам'ять моєму рідному синочку Ванечці ... Сьогодні п'ять років, як він пішов назавжди ... Просто кажу в риму з ним:

Переклад:

Мій гарний, мій синочку...

Я сумую дуже-дуже...
Якось холодно всередині...
Досі душа не вірить:
Це правда ... не в кіно ...?
Цю страшну втрату -
Серцю пережити дано...?
Пальчиком портрет твій гладжу,
Розганяю в думках морок.
Пережити ТАКЕ навіть?
Як упокоритися з цим? ЯК?
Ти мій теплий промінчик сонця,
Бачиш, думки давлять груди?
Якось виживати доведеться...
Але незримо - поряд БУДЬ...

Я часто дякую Богові за дочку, у неї татовий характер..

І за внучку Анечку, вона схожа на тата Ванечку. Так само жартує, любить малювати.
Я відчуваю, що і мій чоловік, і син у мені в серці та навколо мене... Світла їм пам'ять і Царство небесне... 🙏🙏🙏

Дякую за підтримку всім. Будьте здорові та благополучні.

Ольга Зоря