Про віртуальне кохання...

Усім привіт! Сьогодні вирішила поділитися своїми думками про віртуальне кохання, завдяки конкурсу, який проходить тут:

"AI Art Contest "Virtual Love" (Віртуальне кохання)"
https://steemit.com/hive-145157/@cranium/ai-art-contest-virtual-love-virtualne-kokhannya#:~:text=AI%20Art%20Contest%20%22Virt

Чесно кажучи, якби це було з кимось іншим, я не повірила б...Я за вдачею однолюб і людина, у якої на першому місці завжди була сім'я, діти, робота. Робота була улюблена і я завжди – навіть у вихідні дні підробляла тамадою на весіллях та ювілеях, моя відпустка (2 місяці) – завжди працювала зам. начальника оздоровчого табору. Думати про кого, ще або про щось не було часу. У комп'ютері я писала сценарії шкільних свят чи урочистостей, де працювала тамадою. У школі відповідала за роботу з обдарованими дітьми, за техніку безпеки та охорону праці, за цивільну оборону та атестацію вчителів (як заступник директора), до того ж за роботу їдальні та спортивну роботу)) Ніс висуну - хвіст потонув...Як у фільмі "Кохання та голуби": "Яка така любоФФь?")))

І раптом, коли я "у розквіті років і сил", як то кажуть, зареєструвалася на поетичному порталі і до мене зайшов поет із Запоріжжя, тоді він був під своїм ім'ям та прізвищем - Ігор Литвиненко. Я як викладач літератури відразу оцінила високий рівень його лірики, його ліричний герой мені нагадував харизмою Сергія Єсеніна. А я тоді захоплювалася духовною лірикою, вивчала богословів, життя старців, видала свою першу книгу "Абетка духовності". Вірші мої були за технікою, як мені здавалося, слабше, ніж у Ігоря. Було багато дієслівних рим ... А Ігор писав високо, легко і мудро, я б сказала - захмарно ... Я читала його вірші і вчилася відкритості та таланту "бути собою".

Весь вільний час я проводила за комп'ютером, почала вивчати основи віршування, читати сильних авторів, писати не просто віршовані думки, а шукати свій шлях до Поезії. Ігор погодився бути моїм наставником. Він жартував: "Ольга, помри, а знайди рідкісну авторську риму!" Я вивчила підручник з віршування Тіма Скоренка, вже окрім точних рим відкрила для себе складові рими, коли римуються кілька слів одночасно в рядках - це називалося найвищим пілотажем у поетів.

То був 2011 рік. Ми з Ігорем потоваришували, стали листуватися в Мейл ру, пізніше зідзвонювалися. То була поетична дружба. Ми з Ігорем ніколи не бачилися, але нам було достатньо фотографій та голосів по телефону. Писали один одному коментарі, вітали одне одного зі святами. Зараз зазирнула у свої вірші, знайшла одне з привітань Ігорю з днем народження, тоді я вчилася робити колажі – ще не було штучного інтелекту, тож спочатку шукала картинки, збирала їх в одну композицію, згодом встановила програму колажів. Ігор писав вірші двома мовами – російською та українською, а мені так хотілося порадувати його, написати привітання українською! Я знайшла на одному із сайтів його регалії на той час, перед привітанням знайомила читачів із ними:

15 лютого відзначає свій день народження ЛИТВИНЕНКО ІГОР ФЕЛІКСОВИЧ.
Запорізький поет, Член КЛУ(Конгресу літераторів України) та МСПУ(Міжрегіонального
Спілки письменників України). Публікувався у Петербурзі, Донецьку, Запоріжжі. Кадровий військовий (у відставці). Член лито ім. М. Гайдабури при Запорізькому відділенні НСПУ.
Патріот своєї країни, скромна людина, добрий сім'янин (чоловік, батько, дідусь двох онуків), прекрасний друг, мій поетичний наставник та натхненник. ДЯКУЮ йому за те, що він з'явився одного разу в моєму поетичному житті.

Ну, здрастуй, хлопчик, мій малюк,

Сховалось сонечко за грати…

Зітхаю - чути серця стук ,

Не сплю, навіщо серцю втрати...

Так, я, можливо, не права,

Таке було вже не впервинку…

Де особливі ті слова,

Щоб нам з'єднати половинки…

Де ті думкИ , де вчинки ті,

Щоб все до серця повернути…

Пробач, хоч краплю посвіти,

Твоє мовчання, наче пута.

Замружся, ніби вовченя,

Та поспішай на запах сонця…

Як сумно нам на схилі дня

В свої дивитися віконці.

Як врятувати первоцвіт,

Ці мляві проліски в підвалі.

Який навколо - дивний світ,

Де в небі зорі запалали…

Притулок мій - в твоїх плечах,

Всю ніч стояла б я з тобою…

Зігрій мене, і на очах –

Я знову стану - золотою.

Не переплутає ніяк

наш щирий ангел душ світіння…

Я твій настояний коньяк,

«Імператриця і богиня»…

Мій вітерець ковзне до вух

І поверне у перенісся…

Ти народився, милий Друг,

Я поруч - бачиш... ти вже снишся…

© Copyright: Ольга Заря 2, 2014

Щиро дякую - Олю! Кількома мовами володіє особистість, рівнесенько стількі ж разів - вона є ЛЮДИНОЮ...
Май це на увазі: радий за тебе - дуже-дуже!
Тримайся: наснаги тобі, та - жаги до життя...

Чуть-Чуть Другой (Ігор Литвиненко)

У нас з Ігорем багато спільного, дорослі люди, пенсіонери, але спілкуємося, як маленькі діти) У Біблії написано: "Будьте, як діти") Діти не зраджують, вони більш відкриті і не злопам'ятні. А наші діти - це вірші, які народжуються майже щодня. Їх не потрібно вигадувати, висмактивати з пальця, вони народжуються живими, як у рибок гуппі.)) Хоча Ігор іноді жартує, що у мене народжуваність, як у риби Місяця)) Цього року вже 14 років, як ми спілкуємося) І для нього, і для мене – це завжди радість та щастя! Я завжди (як і він) на відстані відчуваю, коли йому сумно. Але спілкуємося ми за принципом: не дуже часто дзвонимо, щоб не набриднути, і не дуже рідко, щоб не відвикнути один від одного ... Ми знаємо все (майже все) один про одного, про наших дітей і онуків, завжди поруч душами, коли нам погано ... Коли я йшла одного разу на операцію, оперували мені око, Ігор сказав мені, що він буде поруч літати над лікарем і контролюватиме його роботу. До речі, лікар, коли оперував мені око в Маріуполі, співав пісню "Несе Галя воду")) Це щоб я не хвилювалася)) Коли хворів мій покійний син, Ігор постійно дзвонив і знімав з мене біль переживань, заспокоював, підбадьорював. А після смерті сина від його імені написав вірші мені, які повернули мене до життя. Навіть психолог, який шукав методи з цієї теми, попросив ці вірші, щоб допомагати таким же, як я, пережити горе...

На блокчейні "Голос" хотіли видати безкоштовно мою книгу "Трохи інші", художники малювали ілюстрації до моїх віршів і віршів Ігоря.
Мені навіть надіслали фото першого екземпляра з гарною обкладинкою... Але курс криптовалюти впав, мені переслали електронний варіант книги...
Я хотіла у Маріуполі видати нашу спільну з Ігорем книгу, підготувала все необхідне, але почалися бойові дії та все те, що я переробила та доповнила віршами Ігоря та своїми відгуками – згоріло. Не судилося було, мабуть ... А мені так хотілося подарувати книгу Ігореві на день народження 15 лютого... ... Але видати два екземпляри - мені та Ігорю - це дорого ... А я обнулилася - ні двору, ні кола ... Моя подруга - поет зробила мені подарунок, з'єднала фотку мою і Ігоря, вона знайшла їх в інтернеті.

Ось така я була 10 років тому, хоча сьогодні вже трохи інша зовні.
Але зовнішність - це фантик, а душа - це цукерка) Думаю, що вона залишилася колишньою - романтичною, поетичною, по-дитячому не захищеною... І про це мало хто здогадується, але є одна людина - це мій друг, який зчитує з моєї душі всю інформацію...

Це йому і завдяки йому у мене написано понад 7000 віршів, це завдяки йому я постійно читаю все про флору і фауну, тому що він - дитя природи, це завдяки йому я сьогодні прокидаюся з посмішкою і говорю Всесвіту: "Приймаю і Дякую"...

Ось таке воно віртуальне кохання, знаючи, що 15 лютого день народження Ігоря, я кинула всі справи, як щороку (пишу вірші, веду для нього радіопередачі), а зараз ось пишу цей допис і прошу Всесвіт: "Нехай мій друг, мій улюблений поет буде щасливий"! Зараз знайду наші вірші один для одного, вибачте, що вони не українські. Але я їх зберегла на згадку:

Ольге

За дождём, за сумраком, за сливой,
Где-то здесь, а , может быть, вдали...
Я не видел более красивой
На земле и около земли
Игорь Литвиненко

---

Поклонись своим ветрам угрюмым,
Пусть задуют всполохи огня.
Понимаю, ты любовь придумал.
Вместе с нею сочинил меня…

Подошёл к душе не без изыска,
Стал вторым подобием крыла.
Прислонился к уху близко-близко,
Чтоб тепло я ощутить смогла.

Чтоб скрестившись нотами дуэта,
Разыграли прихоть или блажь.
Не хотели. Но случилось это…
Не отнимешь больше, не додашь…

Отрываясь, мы себя неволим,
Мир в разлуке – холоден и пуст.
От похмелья тянемся к застолью,
Растворяясь в алкоголе чувств.

Опьянеть от счастья – это чудо,
Дышит небо около земли.
Мотыльки охотятся повсюду,
Где мы свечи наши разожгли.

Потерять себя, конечно, просто,
Но потом попробуй, отыщи.
Я не верю всяким диагностам.
Невозможно залечить свищи.

Если клеишь марку на конверте,
Оторвать не пробуй – ерунда.
Так и будем жить до самой смерти,
Окунаясь в счастье иногда.

Ольга Заря

У нас з Ігорем немає в планах щось міняти ... Але головне, що у нас девіз: "Не зашкодити нікому".

У нас стосунки, як у казці "Аленька квіточка")) Ми не бачимо один одного, але знаємо точно, що МИ Є, більше того ми були і будемо ... Головне, що ми знайшлися на землі, очевидно, ми дізналися один одного з минулого життя ... Такі відносини називають кармічними: і разом не можна, і не можна один без одного жити...

Ось таке одкровення, по секрету всьому світу)) Я завжди молюся за сім'ю Ігоря, за його друзів та колег. Його щастя – це моє щастя.

А наше спільне щастя - це вірші... Ми живемо в них... У паралельному світі)

Дякую, що прочитали та підтримали віртуальне кохання "Чудища" та "Красуні")))

Дякую Олексію за його конкурс і за те, що підштовхнув мене до цієї забороненої теми)

Ольга Зоря