Усім привіт!
Кажуть, що у кожного є своє пекло – це його пам'ять. Сьогодні мені подруга надіслала фотографії та зателефонувала розповіла, як зустрічалася зі своїми дітьми та онуками у Грузії у місті Кутаїсі. Грошей витратила стільки, що можна було прожити цілий рік. Занадто дорого сьогодні обходяться зустрічі з рідними та близькими.
Аня – моя однокласниця навчалася зі мною з 1-по 11 клас. Весь цей час ми дружили з нею, як сестри, у неї навіть прізвище було, як у моєї мами до заміжжя - Пархоменко. Після школи дружба продовжилася, ми часто зустрічалися у мене вдома. Аня була дивовижною бабусею, я навіть жартувала, що потрібно винайти таку 🏅 і нагородити її, як зразкову бабусю! Вона, хоч і жила окремо від дітей, але пропадала у них днями, займалася онуками, допомагала по господарству. Діти Ані мали відповідальну роботу, зять був керівником-підприємцем. Довгий час сім'я дітей не мала своїх дітей, вони усиновили хлопчика, який виявився спадково хворим, батьки хворіли на СНІД. СНІДу у хлопчика не було, але були ускладнення всякі і зі здоров'ям, і зі зростанням, і із загальним розвитком. Аня читала йому казки, разом переказували, вчилися читати та рахувати. Записала його до спортивних секцій, водила його на танці. У дворі хлопчик підтягувався, бігав та стрибав. Почав малювати з бабусею, заговорив, підріс. Донька Ані, якій лікарі казали, що вона не зможе мати дітей – одразу народила поспіль одного за одним – хлопчика та дівчинку. Мабуть, Всесвіт віддячив сім'ї за те, що вони врятували життя дитині, усиновили хвору та нещасну, а зробили її коханою та щасливою. Сашенька, йому вже 14 років успішно вчиться, немає лаврів на навчанні, зате виріс, зміцнів, здоровий, зараз займається футболом. А тоді у Маріуполі був переможцем на різних конкурсах з танців, у парі з дівчинкою займав призові місця, привозив медалі бабусі та батькам. Хлопчик добрий, без шкідливих звичок, допомагає батькам, обожнює свою бабусю Аню.
Я теж сьогодні весь ранок згадую, як ми вчилися з нею в школі. Вона була найкращою з математики, їздила на олімпіади, а я з літератури)
Керувала товариством "Думка" у школі, організовувала з учителем з літератури зустрічі з поетами Маріуполя. Після школи Аня закінчила наш металургійний інститут, а я – Донецький державний університет. Аня працювала інженером з охорони праці, я завучем у школі. Коли пішли на пенсію, зайнялися з Анею скандинавською ходьбою. Ось деякі фотки, що випадково збереглися в галереї. Тут і Аня, і я, і море, де ми з нею з 6 ранку взимку і влітку гуляли по узбережжю ...
Аня з Маріуполя поїхала з дітьми та онуками до Польщі. Жили там із її мамою, якій давно за 90 в одній кімнаті, діти винаймали квартиру для всієї своєї родини, зять влаштувався на роботу. Бабуся - Анина мама дуже сумувала за містом, плакала весь час, що хоче додому. У Маріуполі могила дідуся Сашка - Аніного тата. Діти з онуками повертатися не захотіли, їхній будинок знесли, а в Ані він залишився пораненим, але квартира вціліла. Все винесли з квартири, але все ж таки - дах над головою є...Аня привезла свою маму до Маріуполя, яка мужньо перенесла поїздку - все ж таки - 95 років... Бабуся сказала, що хоче померти у своєму рідному місті, щоб її поховали поряд з чоловіком... А Ані не розірватися ніяк - діти та улюблені онуки в Польщі, вона нудьгує за ними... мама у Маріуполі, треба її доглядати...
І ось Аня вирішила зустрітися з онуками на нейтральній території – у Грузії. Скільки було сліз при зустрічі - радості...і як було складно знову розлучитися...
На що перетворили наше життя - на зустрічі та розставання...
Якось складно згадувати навіть про хороше, душа починає хворіти при одній думці, що не повториться таке ніколи, сили йдуть ...
Одне радує, що живу у вік інформатики, що можу подзвонити, поговорити по Скайпу, а для душ відстаней немає...
Дякую, що були зі мною і ви – значить, житимемо...
Ольга Зоря