Як на ті чорнобривці погляну...

Усім привіт!

Учора під час прогулянки із собакою набрела на галявину з чорнобривцями. Фотографула квіти
та згадувала, як у нас у Маріуполі на дачі мама моя теж їх сіяла і дуже любила, коли між астрами та жоржинами красувалися милі та невибагливі чорнобривці...

На очах блищали сльози, коли я згадувала, як мама працювала на дачі, раділа квітам...

А сьогодні, коли випускала піст, включила пісню про чорнобривці на Ютубі... і вже писала його , підбираючи фотографії для спогадів...ковтаючи сльози та соплі... Читайте піст під пісню - нашу українську. Я між спогадами, які самі по собі виклалися у фільм, один за одним змінювалися на плівці кадри...
Як на ті чорнобривці погляну...

Чорнобривців насіяла мати
У моїм світанковім краю,
Та й навчила веснянки співати
Про квітучу надію свою.

Як на ті чорнобривці погляну,
Бачу матір стареньку.
Бачу руки твої, моя мамо,
Твою ласку я чую, рідненька.

Звичайно ж, я згадала свою надзвичайно красиву маму, яку називали Наталкою-Полтавкою в юності... На моїх перших кадрах під музику улюбленої української пісні розглядаю - фото батьків, світла пам'ять їм...

Фото матусі з синком Мишком, який загинув у 21 рік , він молодший мене був на 11 років ... Світла йому пам'ять ... Поряд фото, де Ванечка, мій синок пішов у перший клас ... Помер у 35 років від онко ... Світла йому пам'ять ... (Чернявий з посмішкою)(Чернявий з посмішкою)

Тут же мій коханий чоловік. . .
. .
Я знаю точно, що смерті немає. Це за законом фізики... Ніщо не зникає безслідно... Просто перетворення з однієї форми життя на іншу, як кругообіг води в природі...Але один Всевишній знає, як мені самотньо без них...Ніколи не питаю: За що ? Завжди говорю: Для чого це мені? Адже Бог непосильного хреста не дає...

Я розлуки та зустрічі знаю,
Бачу я у чужій стороні
Чорнобривці із рідного краю,
Що насіяла ти навесні.

Як на ті чорнобривці погляну,
Бачу матір стареньку.
Бачу руки твої, моя мамо,
Твою ласку я чую, рідненька.

Рідна мати моя, ти ночей не доспала .... Тут я згадую себе маленькою, спочатку на руках у мами...(Зліва)(Зліва)

потім школярка-першокласниця...

І, звичайно ж, згадується рідний Маріуполь... І сквер "Веселка" біля мого будинку, в якому можна було і на лавочці посидіти біля фонтану, і на гойдалках дітей покатати, і самій пограти у волейбол... Море, яке постійно в моїй душі ...

Прилітають до нашого поля
Із далеких країв журавлі.
Хай розквітнуть і квіти, і доля
На моїй українській землі.

І, звичайно, незмивні картинки нового Маріуполя - ось таким мені запам'ятається моє рідне лівобережжя ... Ламати - не будувати...

У Біблії написано, що одного разу живі заздрять мертвим... Добре, що всього цього не бачили батьки, чоловік, син... Досі йду від спогадів, як на очах горіли будинки, як падали. мирні люди на дорогах, коли йшли по воду... Без їжі можна протриматися, а без води як? Ми встигли набрати дощової води та снігу у ванну, а інші бродили в пошуках води, незважаючи на гуркіт навколо... Господи! Врятуй і помилуй наш народ... Ось такі спогади виникли, коли я побачила чорнобривці не у своєму місті, не у своїй країні...

Як на ті чорнобривці погляну,
Бачу матір стареньку.
Бачу руки твої, моя мамо,
Твою ласку я чую, рідненька.

Дякую, хто заглянув до мене.
Рада розумінню та підтримці...

Ольга Зоря