Дощ тихенько зіслизнув по мокрому листю клена на підвіконня, непомітно приглушив світло, розтушував тіні, м'яко опустився поруч зі мною на подушку і сказав:
Я заберу твою радість і тривогу, твої хочу і треба, задую вогонь у печі, сповільню для тебе пульс, і час... а ти відпочинь, не думай, поспи. Загорнись глибше у м'який шерстяний плед, а я про все подбаю. Поставлю термінове на паузу, зроблю тобі чай з чебрецем, який ти назбирала влітку... Спи, не думай про літо. Воно десь блукає у низьких кошлатих хмарах, між темносиніми горами, чи у сивій імлі, а може збирає квіти у високій траві. Цей день не закінчиться, і весна не закінчиться, поки час йде по колу, поки вистигає чай, поки росте трава, поки краплі вистукують джаз на підвіконні, поки ти спиш...
.png)
