#CLUB7575 THE DIARY GAME: 10.04.2022: в очікуванні

Доброго вечора, ми з України!!!

Ось так проходять наші вечори. Романтично? Ну майже.

Комендантська година та режим світломаскування роблять свою справу. Ми вже звикли лягати спати десь о дев’ятій годині. Ну звісно і підіймаємось тепер рано.

На дворі сонечко, все вкривається першою зеленню. Здавалось би – радій, насолоджуйся. Але маємо пам’ятати в який час живемо. Гучні постріли не дають це забувати. Вже не так на них реагуєш.

Хоча вчора пролунало два вибухи із-за яких ми здригнулись. Такі гучні вибухи я почув вперше. З одної сторони було цікаво глянути, що трапилось. З іншого боку розумів, що це небезпечно. Саме так більше тижня тому в Токмачці загинув молодий чоловік. Пролетів снаряд, він пішов глянути що трапилось. Через мить туди прилетів ще один. Осколок потрапив йому в груди.

Ось таку малу але дуже небезпечну штуку знайшов у себе під дахом. Осколки вдарили по криші. Де приземлились ці снаряди я так і не знаю, пожежі не було. Швидкої на щастя також не було чути.

В мене була надія, що відновлять обрив інтернет зв’язку. Але тепер з таким «прильотом», розумію що все марно. Мобільний інтернет тепер наше все.

Ввечері по вайберу подзвонила тітка. Питала як справи, стріляли, сильно чи ні. А що я їй відповім? Ну стріляли… Сильно? Та хто зна, тай дивлячись з чим порівнювати. Скинула мені фото.

Це фото з Преображенки. Від Оріхова село відділяє річка. Тітка каже що скидали фосфорні бомби. Ну на фото видно що горить стерня. Мені мало віриться що це були саме ці бомби. У страха очі здорові. Та і по телеграм каналах про це би писали. Але навіть сьогодні жодної згадки.

Іноді стає смішно, коли люди за сотні кілометрів розповідають тобі що у нас тут відбувається. Що тільки не говорили, навіть те, що по місту проїхала колона рашистських танків. Та всякого вже наслухався.

Отже тримаємось та віримо в ЗСУ. Все буде Україна.

ЗІ: дивлячись на фото, згадав мем з інтернету. «В дивні часи живемо куме. Траву палити не можна, а русню можна».